На початку серпня цього року в Києві відкрився унікальний заклад – «Музей Становлення Української нації».
«Репортер» побував там зовсім недавно і не пошкодував.
Попри те, що музей розташований з тильного боку ще радянського монумента «Батьківщина-мати», він геть не радянський. Перше, що вражає, – інтер’єр, як у новесенькому терміналі аеропорту, з турнікетами та пропускними коридорами, привітний персонал, а ще… ціни. Вони трохи кусаються. Вхідний квиток для дорослого коштує 220 грн. Звісно, є знижки для студентів, учасників АТО, спеціальні сімейні пропозиції тощо. З їх допомогою можна зекономити ледь не половину вартості, але ціна таки суттєва.
Екскурсію не замовляли, взяли аудіогід. Це ще плюс 75 грн, як сказали на касі, його можна використовувати на двох. Виглядає він як дещо спрощений смартфон, до якого додаються одноразові навушники. Як для України, майже фантастика – одноразові навушники.
А далі потрапляєш в окрему історичну реальність. Співають пташки, запах – як у лісі. Справа біля входу стоїть двометрова свічка – символ коду української нації. За словами засновника музею Валерія Галана, її вага 800 кг.
«Вона точно найбільша в Україні, ми вже навіть подали на рекорд Гіннеса. На свічці є спіраль ДНК, знаки-символи від Трипілля до сучасної України. Коли ми запалюємо цю свічку – показуємо неперервність життя на наших територіях», – каже керівник проєкту.
Кожен зал музею відділений не дверима, а книжковими форзацами, на яких примітки – «Русь», «Козацька доба» і так аж до сучасності. Таким чином відвідувач ніби мандрує між книжками з історії України.
Та це все другорядне, найважливіші в музеї – фігури історичних діячів. Їх там аж 100. Виконані вони у техніці лиття з силікону. До них не можна торкатися, але можна підійти впритул і порозглядати. Веснянки, синці, щетина, історичні реконструкції одягу – все продумано до дрібниць. Якщо довго розглядати, то виникає відчуття, що ця лялька зараз просто візьме тебе за руку або щось скаже.
З відгуків відвідувачів дізналися, що тутешній Іван Богун часом навіть підморгує гостям. Страшне розчарування, адже Богуна якраз і не знайшли. У нього нервовий тік почався, – жартує жінка на рецепції, – тож ми його віддали на ремонт».
Усі фігури погруповані за періодами та виставлені у відповідні мізансцени. Наприклад, Ярослав Мудрий з дружиною і дітьми у палаці готовий приймати іноземних делегатів-женихів, недарма ж він «тесть Європи».
Володимир Великий закликає киян прийняти хрещення, а герой «Віденської відсічі» 1683 року Юрій Кульчицький, переодягнений в турка, стоїть з повним возом кави.
Аудіогід спершу переповідає історію кожної локації, розповідає найважливіше про учасників, а наприкінці звертається до відвідувачів голосом центральної фігури, будь-то Князь Святослав, Богдан Хмельницький чи Степан Бандера. Позаду більшості фігур стоїть проектор, який оживляє картинку – силуети на полі битви, пороги Дніпра, пташки, хмари. Цілковитий ефект присутності.
Наповнення залів по кожному періоду теж продумане. Тексту обмаль, хронологічні лінії по периметру кімнати, аби відвідувачі легше зв’язували в єдину канву почуте в аудіо-екскурсії. Багато кольорових карт, родоводи відомих родин. Скрізь – акценти на найголовнішому, аби зацікавити. Є навіть спеціальні рамочки-пам’ятки, розраховані на маленьких школярів. У кожній з них сконцентровано суть цілої стіни в одному-двох реченнях.
Є інтерактивні табло, на яких обираєш потрібний часовий проміжок, категорію (здебільшого пов’язану з побутом) і додатково переглядаєш світлини артефактів чи реконструкцій.
Є в музеї і справжні історичні експонати, однак їх дуже мало і переважно з приватних колекцій.
Скрізь облаштовані окремі фотозони для відвідувачів: можна приміряти образ княгині Ольги або просто сісти за стіл переговорів з Бандерою та Мельником.
Ще однією характерною особливістю музею є наповнення кожного залу відповідними запахами. У скіфів було ледь чути запах кіз та овець, у сцені хрещення Русі пахло річкою, скошеною травою, у палаці – закордонними парфумами. Певно, через те, що між залами нема дверей, подекуди запахи перемішуються…
Також у кожній залі передбачений окремий фоновий аудіоряд – батальні звуки, крики людей, пісні.
Завершує виставку сучасний період. Шоубіз та війна на Донбасі.
Загалом пробули три години. Були б довше, якби музей не зачинявся.
Ще повернемось – може, Іван Богун посміхнеться?
Автор: Тетяна Скоропляс
