У XVIII столітті у Станиславові мешкала одна подружня пара – благородний Ян Хризостом Вітковський та його вірна дружина пані Анна. Ця родина вважалась достатньо заможною, порядною і поважною. Лише дітей в них не було. Вже й лікарів дорогих наймали, до усіляких бабок-ворожок ходили, та все марно. І тоді Ян Хризостом вирішив звернутись до вищих сил.
Якось у неділю пан Вітковський пішов до тринітарського монастиря (він раніше стояв на вулиці Старозамковій) та, впавши на коліна перед іконою святого Фелікса Валуа, попросив собі нащадка. Взагалі-то в монастирі було багато ікон з ликами святих, але саме Фелікс «відповідав» за примноження і цілісність християнських родин.
І чудо сталося. Невдовзі Анна завагітніла та у належний термін народила здорового хлопчика. Щасливі батьки порадилися й дали малюкові подвійне ім’я Марко Фелікс.
Хлопець ріс розумним і красивим, даруючи радість батькам. Щороку перед його днем народ-ження Анна Вітковська ходила до тринітарського костелу, де перед уже знайомою нам іконою ставила дві свічки. Одну – святому Феліксу, іншу – пану Мареку, шляхетному сусіду Вітковських.
