Мертвими бастіонами. Куди поділися фортечні укріплення Станиславова

Важко знайти мешканця Івано-Франківська, який ще не був у фортечній галереї «Бастіон». Тепер навіть діти знають, що бастіон – це фортечне укріплення, що захищало наше місто у давнину.

Колись таких бастіонів було вісім. Куди поділась решта?

Нащо було ламати…

Історики дружньо пишуть, що станиславівські фортифікації розібрали на початку ХІХ століття. Виникає закономірне питання – навіщо було їх валити? Для того було кілька причин. Коли у 1772 році Станиславів приєднали до австрійської імперії, він вважався прикордонним містом – адже вже за Снятином, там де тепер Чернівецька область, починалося князівство Молдавія. Але через два роки австрійці урвали ще й Буковину, кордон пересунувся і Станиславів опинився в тилу.

Ще одним фактором стали гроші. Підтримувати укріплення у боєздатному стані коштує дорого. А навіщо витрачатися на фортецю, яка не дуже й потрібна? Та й направду вона була не такою вже неприступною, про що свідчать численні здобуття Станиславова росіянами у XVIII столітті.

Втім, найвагомішою причиною стала війна 1809 року. Тоді Австрія зазнала нищівної поразки від французів. Росіяни не стали вписуватись за своїх австрійських союзників і Наполеон віддячив їм за нейтралітет. Він змусив цісаря передати москалям Тернопільський округ. А щоб убезпечити нові володіння, росіяни змусили австрійців знести кілька прикордонних фортець. До того переліку потрапив і Станиславів.

За іронією долі, демонтаж почався у 1812 році, саме тоді, коли Наполеон рушив на Росію. Але процес вже було не зупинити. Польські історики міжвоєнної доби Чеслав Хованець і Юзеф Зелінський писали: «До 1820 року основні частини фортеці було зліквідовано, решту усунув староста Краттер та його наступники. До наших часів дійшли лише невеликі фрагменти укріплень, що не перешкоджали розбудові міста. Станиславів здобув великі можливості територіального розвитку. Нарешті, у місті почала відчуватися архітектурна гармонія – передмістя отримало змогу поєднатися з відокремленим до цього часу центром».

Прив’язка до місцевості

Скільки було бастіонів? Джерела називають цифру «вісім», але це не зовсім так. Попервах фортеця мала шість бастіонів. Та на початку 1680-х добудували палац Потоцьких, який прикривали ще дві фортечні споруди. Для цього довелося частково розібрати два старих бастіони, внаслідок чого вони перетворились у так звані напівбастіони. Таким чином Станиславів захищали шість повноцінних і два «недороблених» бастіони.

Найкраще міські укріплення нанесені на мапі 1792 року. На жаль, оригінал перебуває невідомо де, але у 1924-му львівський інженер Ігнацій Дрекслер зробив детальну копію, фрагмент якої наводимо тут. (№ 1). Ратушу тут ще можна впізнати, а ось над ідентифікацією інших об’єктів доведеться поламати голову.

Час від часу у міської влади виникає питання трасування фортечних укріплень.

До теми: Родина Потоцьких, або звідки ноги ростуть – усе про засновників Станиславова (ФОТО)

Пропонуються різні варіанти, один з яких – викладати контури бастіонів різнокольоровою бруківкою. Але де її викладати?

У 2010 році, для краєзнавчого збірника «Станиславівська фортеця», архітектор Зеновій Соколовський зробив реконструкцію укріплень, наклавши їх на сучасну мапу Франківська (№ 2). Зрозуміло, що прив’язка не ідеальна, точність відносна і розбіжність у розрахунках може бути від кількох до кількох десятків метрів. Але загальний стан речей цей план передає.

Також додамо трохи фортечної термінології. Бастіон – це відкрита п’ятикутна мурована або польова споруда. Довші боки бастіону, що сходяться під прямим кутом, називаються фасами. Коротші, що примикають до стін, – фланками. Ділянка фортечної стіни між двома сусідніми бастіонами іменується куртиною – від французького слова «завіса».

У пошуках Тисменицької брами

Почнемо віртуальну екскурсію від єдиного бастіону, що дійшов до наших часів. Саме там працює нині знаменита «Фортечна галерея «Бастіон». Але автентики, насправді, там не так вже й багато. Фас, що тягнеться паралельно Новгородській, був заново відбудований під час реконструкції, що тривала протягом 2007-2012 років.

А ось фас у Фортечному провулку дійсно датований XVII століттям. Фактично – це найдавніша стіна нашого міста. Якщо всередині відбулися кардинальні зміни, то зовні усе лишилось, як було. Погляньте на фото провулку, зроблене архітектором Ігорем Панчишиним у 1980-х роках (№ 3). Майже нічого не змінилось, хіба що бруківку поклали і позрубували дерева нагорі.

Правіше від бастіону знаходилась Тисменицька (Кам’янецька) брама. Історик Садок Баронч пише, що її прикрашали фігури святих, а з зовнішнього боку висіла мармурова таблиця із золотими літерами. Її у 1737 році наказав встановити син власника міста Станіслав Потоцький, який модернізував міські укріплення. Текст там був такий:

«При цих охоронцях нехай далекими будуть страхи,

Войовничі Марс і Беллона* нехай відступлять від міста.

Ворогів не злякалися, від військових труб не здригнулися.

Оборонці витримали до кінця, виснажили ворогів і з Божою поміччю допомогли князеві виконати свій обов’язок».

До теми: Легенди австрійського Станиславова. У Франківську презентували нову книгу Івана Бондарева (ФОТО)

Зовнішній вигляд Тисменицької брами зберіг для нас російський капітан Ширков на своїй мапі кінця 1760-х років (№ 4).

Однак, малюнок викликає багато питань. Насамперед – чи то дійсно Тисменицька брама, що за будинки видно позаду і, головне – навіщо в’їзній брамі така висока вежа, адже бастіонна система фортифікацій не передбачала башт. Сучасний дослідник Зеновій Федунків вважає, що цю двоярусну вежу зі сферичним куполом спорудили у тому ж таки 1737 році, і вона була найбільшою вертикальною домінантою міста. Хоча, існує припущення, що Ширков зобразив міську ратушу, вежа якої стирчала з-за фортечних стін. У цьому випадку брама не є високою, і більш-менш відповідає стандартам оборонної архітектури.

Де була ця брама? Вона містилась посередині вулиці Галицької, приблизно навпроти головного входу до центрального корпусу медуніверситету. До речі, якщо стояти на дорозі, ратуша буде чітко спереду, тож капітан Ширков міг легко сумістити її із невисокою надбрамною вежею.

У 2011 році там рили траншею під кабель і на глибині 45 сантиметрів виявили масивну кладку з білого вапняку (№ 5). Археолог Василь Романець підтвердив, що це залишки підмурівків Тисменицької брами.

Оскільки брами вважались найслабкішими місцями в обороні, їх прикривали равелінами – трикутними укріпленнями перед міськими воротами. Один такий равелін перегороджував початок Галицької, приблизно між пасажем Гартенбергів і фірмовою булочною хлібокомбінату. Колись у тому місці провалився кавалок проїжджої частини, одразу поповзли чутки про підземний хід. Але це міг бути підвал старого равеліну.