До найбільших халеп в історії Станиславова відноситься й велика пожежа 1868 року. Про неї багато написано, а завдяки есею Юрія Андруховича «Ерц-Герц-Перц» пожежа навіть отримала прикметник «мармулядова».
У суботу, 28 вересня, цій сумній події виповнюється 145 років. «Репортер» відшукав спогади очевидця, що проливають світло на те, як згорів старий Станиславів, пише Репортер.
Перша жертва
У 1909 році газета «Кур’єр Станіславовський» надрукувала «надзвичайно цікавий для хроніки Станиславова опис тої пожежі, поданий дослівно, до того не оприлюднений, записаний у рік катастрофи світлої пам’яті Леоном Токарським, тодішнім секретарем магістрату».
Ілюстрація з газети. За браком фото пожежу просто намалювали
Пан Токарський пише, що пожежа сталась у понеділок, 28 вересня 1868 року. На вулиці Липовій, 28 (номер приблизно відповідає сучасній кам’яниці на Шевченка) стояв будинок пана Герша Лотрінгера, у подвір’ї якого була невеличка стаєнка. На сажень правіше (1,89 м) розміщувалось обійстя сусідки, вдови Янкля Вермута (Шевченка, 26). Того дня в неї на городі просто неба смажили мармуляду (повидло). Хана-Двойра Вермут тримала невеличку пекарню, яка славилась смачними булочками із начинкою. Цікаво, що ще одним сусідом вдови був Антоні Суханек – тодішній бургомістр Станиславова.
Потім поліція опитала усіх свідків, які перебували біля місця загоряння. Це швець Фідлер, який мешкав у флігелі Лотрінгера; пекарські челядники Юзеф Ліховник і Петро Погвізд, якийсь лакувальник, що фарбував штахети пані Вермутової, сусідський бакалійник Міхал Мечіховський і сторож фінансової дирекції Теофіл Грибович. Забігаючи наперед, скажемо, що крайнього так і не знайшли.
Усі свідки сходились на тому, що у другий годині пополудні раптом спалахнула стаєнка. Припускали, що хтось невдало розкурив люльку, або на дах стаєнки впали жаринки від багаття з мармулядою. Так чи інакше, вогонь дуже швидко огорнув сарай, в якому перебувала корова шевця Фідлера. На допомогу тварині кинувся сторож Грибович, втім не зміг відтворити двері й корова таки згоріла.
По Липовій, по вулиці…
Того дня був сильний вітер з заходу, який швидко поніс полум’я вверх по вулиці. Зайнялись сусідні будинки кравця Моняка (Липова, 20) та столяра Ноги. Незабаром прибула пожежна підвода, яку ще називали сикавкою, але в ній не виявилось води.
Тим часом палаючи головні перелетіли на протилежний бік вулиці, де загорівся будинок і стайні пана Дошота. (До речі, ця кам’яниця збереглася – це Шевченка, 13). Відтепер горіла вся Липова – греко-католицьке пробощство (сучасний апеляційний суд), будинки Вішневського, доктора Суханека (бургомістра) та інші. За годину від вулиці Липової майже нічого не залишилось.
Ратуша завалилась, а от катедру вогонь не пошкодив
Вогонь швидко дістався до перехрестя з вулицею Широкою (Січових Стрільців), де зайнявся броварнею й будинком Рененштрайфа. Цікаво, що ця кам’яниця щасливо пережила пожежу, а зараз перебуває в аварійному стані – це будинок на Січових Стрільців, 18, де в лютому 2012-го завалилися перекриття, тепер він чекає реконструкції.
Вокзал відстояли
Далі вогняне цунамі поширювалось у кількох напрямках. На Чорновола (тоді Середня) згорів будинок дитячої захоронки (гуртожиток). Пізніше його відбудували й нині там військова прокуратура (№ 9).
Паралельно пожежа знищила всю Широку (Січових Стрільців), повернула на Каліцьку (Коновальця), де її вдалось загасити.
А от у центрі справи йшли кепсько. Загорілася триповерхова кам’яниця Хани Ланди, що була чи не найбільшою в місті (тепер там вежа телефонно-телеграфної станції). Далі полум’я поширилось на Краттерівку (Вічевий майдан) і далі на Тисменицьку (Незалежності). Горіли будинки Худерського, Гірша, адвоката Марамороша, доктора Румпфа, Щепанського та Ноймана. На місці теперішнього стоматкорпусу медуніверситету стояла кам’яниця пана Пінтергофера, в якому живцем згоріла його старенька мати. Якщо не рахувати бідолашної корови, то це єдина жертва, про яку згадує мемуарист.
Крайньою на Тисменицькій вулиці згоріла пошта пана Кнорека (тепер там Укрексімбанк).
Якби на цьому все скінчилось, то було б більш-менш терпимо. Але ж де там! Вітер вперто дув на схід і навівав біду. Палаючі гонти з даху кам’яниці Хани Ланди падали на будинки, що стояли за чверть милі. Так загорілася вулиця Широка Заболотівська (Грушевського). Вона вигоріла аж по хатинку шевця Моняка, який мешкав на розі із теперішньою вулицею Гаркуші. Звідти недалеко до Нижньої Заболотівської (Франка), де також згоріли кілька будинків. Токарський додає, що «навіть залізничний двірець, що стояв за містом, був у великій небезпеці і лишень енергійний рятунок зберіг його».
А годинник цокав
Найбільш драматичні події відбувались у центрі. З Краттерівки вогонь перекинувся на готель «Європейський» (тепер тут Пасаж), пронісся по двох синагогах і близько четвертої години вирвався на площу Ринок. Спочатку горіли південний й західний боки площі. Близько шостої години запалали крамнички навколо ратуші, і скоро вогонь потрапив всередину споруди. Ратуша горіла довго, люди з жалем спостерігали за агонією чи не найстаршої будівлі міста, проте нічим допомогти не могли. Весь цей час дзиґар на вежі відбивав години. Останній раз куранти пробили о восьмій вечора, після чого дзвони розплавились і стекли донизу. Близько дев’ятої ратушна вежа з грохотом обвалилась на бруківку південної частини площі Ринок, а сама споруда тліла ще кілька днів.
Шолом пожежника. У ті часи міських вогнеборців вистачило б на три футбольних команди
На сучасному майдані Шептицького справи виглядали значно краще. Високі вежі катедри затулили будинок староства від вогняного вихору. До того ж, дахи обох споруд поливали водою. На латинський костел головні теж падали, але через бляшану покрівлю загоряння не сталося. А на вулиці Галицькій стихія зупинилась на кам’яниці Любіні (зараз це № 39). Її врятувало те, що з сусіднього будинку встигли зірвати палаючий дах.
Мільйон збитків
Як пише Токарський, «по пожежі місто являло собою страшне видовище, образ руїни та спустошення, а око людське могло лишень плакати, як колись плакав народ ізраїльський над руїнами Єрусалиму».
Збереглось кілька фото погорілого Станиславова. Якщо світлина з ратушею більш відома, то наступну знимку виявили нещодавно. Ймовірно фотограф стояв на даху млина Імердауера (Грушевського, 22) та дивився у бік скверу Міцкевича й вулиці Незалежності. На задньому плані видно остов триповерхової кам’яниці – це і є сумнозвісний будинок Хани Ланди.
Збитки оцінили у мільйон злотих ринських, згоріло 260 будинків – чверть всієї міської забудови. Людською бідою скористалися злочинці. Вони видавали себе за рятувальників, пакували на вози речі, які господарі виносили з палаючих будинків, і зникали у невідомому напрямку. Потім кількох покидьків злапали у сусідніх містечках, але то був мізер…
Після пожежі. На передньому плані – нинішня вулиця Грушевського, № 15, 17
Головною причиною катастрофічних наслідків мемуарист вважає повний параліч міської влади. Пожежною безпекою відала поліція, але вона відіграла роль стороннього спостерігача. Якби магістрат організував сотню людей із сокирами для зривання дахів, вози із водою та підводи для евакуації речей погорільців, то збитки були б значно меншими.
Втім, місто швидко оговталось. Віце-бургомістр Ігнацій Камінський «пробив» у Відні півмільйонну позику під 7 % річних, страхові товариства виплатили погорільцям 300 тисяч злотих, фінансово допомогли сусідні міста та навіть сам найясніший цісар.
Матінка природа теж змилостивилась над Станиславовом. Осінь була надзвичайно теплою, а сніг випав лише на католицьке Різдво. Отож люди встигли відновити спалені дахи та якось облаштуватись.
Навчена гірким досвідом міська рада прийняла кілька протипожежних ухвал:
1. Усі будинки на теренах міста і найвизначніші споруди передмість мають бути покриті вогнетривким матеріалом, як то бляха, мідь, черепиця, сланець чи толь.
2. Організувати пожежну команду з 36 осіб на чолі з інспектором.
Автор: Іван Бондарев
