Однією з найвизначніших подій довоєнного Станиславова була коронація чудотворного образу Діви Марії з вірменського костелу. В урочистостях, які відбувалися 30 травня 1937 року, взяли участь 80 000 осіб (місто тоді мало приблизно 70 000 мешканців). Крім того, там були десятки журналістів, фотографів, кінооператорів. Їхні матеріали дозволяють подивитись на Станиславів під іншим, незвичним кутом.
У Польщі, в Гданську, зберігається альбом із коронаційними урочистостями, що містить 110 фотографій. Кілька років тому священик Володимир Вінтонів відсканував їх і привіз до Франківська. Фото дуже цікаві. Вони ілюструють хід святкової процесії вулицями міста. За 77 років воно сильно змінилося, інколи до непізнаваності. Спробуємо піти за фотографом та прогулятися міжвоєнним Станиславовом, пише Репортер.
Почнемо мандрівку з вокзального перону (1), куди потягами приїздили численні гості. До заходу ретельно готувались. Організаційний комітет створив кілька груп, що відповідали за різні напрямки. Наприклад, залізнична група мала забронювати квитки для делегацій, а інформаційно-кватерункова займалася зустріччю й розміщенням гостей.
На фото № 2 бачимо, як коронаційна процесія виходить з вірменського костелу. Фасад храму багато декорований, колони обабіч входу прикрашені гірляндами з рослин.
А тут (3) процесія вже звернула на вулицю Вірменську (Мельничука). На задньому плані видно старовинний двоповерховий будинок купців Бретгольців. За совітів його знесли. Спочатку на майданчику поставили макет ракети як рекламу сусіднього музею релігії та атеїзму, що відкрився у колишньому костелі. Пізніше ділянку забудували неоковирним торговим центром «Арс-Дім».
Ліворуч стоїть видовжена халупа, на якій можна розібрати польськомовну вивіску «Народна християнська кухня» – аналог сучасної їдальні для бідних. Заклад утримувало станиславівське доброчинне товариство. Будинок також прикрашений зеленими гірляндами та національними прапорами. До наших часів він не дійшов – розібрали на початку 1990-х. Сьогодні там житлова чотириповерхівка.
А хода плавно наближається до кінця вулиці (4). Позаду підпирає небо струнка ратуша, яку звели лише два роки перед тим. Праворуч бачимо цегляну стіну функціоналістського будинку тридцятих років. Подібні споруди відзначались підвищеним комфортом для проживання. Цей дім точно дожив би до наших часів, якби на його місці не збудували Білу хату. На передньому плані стоїть невеличка будка, де продавали газети та цигарки.
У натовпі, важко, але можна помітити ченця-францисканця в окулярах та з пишною бородою. Це Максиміліан Кольбе. Під час війни його замордують фашисти, згодом Папа Римський причислить мученика до лику святих.
Перед нами новий ракурс – вулиця Грушевського, яка раніше називалась 3 Мая (5). Колись на її початку стояла добротна австрійська двоповерхівка. У 1967 році там уже височів пам’ятник червоному партизану Степану Мельничуку. Зауважте густу зелень на задньому плані. Там, де сьогодні площа перед ОДА, колись був розлогий сад.
А ось споруді, фрагмент якої бачимо зліва, пощастило більше – вона збереглася до наших днів. Це Будинок польських залізничників, за совітів переобладнаний у Будинок офіцерів. Над входом вгадується частина напису вивіски – «книгарня».
Зверніть увагу на величезний муляж корони, яка підвішена на чотирьох оповитих гірляндами стовпах. Це робота декораційної групи, до складу якої входив відомий художник Еміль Дубрава. Загалом декоратори виготовили 100 прапорів довжиною по 7 м та 200 – по 2,5 м.
Далі в кадрі та ж вулиця 3 Мая (6). По обидва її боки рухаються колони римо-католицьких монахинь, між якими неквапно ступають церковні ієрархи. Тут картинка більш-менш впізнавана, оскільки більшість будинків можна побачити й сьогодні. Цікава кам’яниця ліворуч. Тоді там мешкав український лікар Маланюк, донька якого Ірина стала оперною співачкою світового рівня. У радянські часи на першому поверсі містився популярний магазин із цукерками, а нині працює центр обслуговування клієнтів ПАТ «Прикарпаттяобленерго».
Далі буде.
Автор: Іван Бондарев
