Отже, починаючи з попереднього номера газети, рухаємося вулицями Станиславова за урочистою процесією, яка несе чудотворну ікону від вірменського костелу до місця коронації. Надворі – 30 травня 1937 року. Маємо нечасту можливість оглянути такі куточки старого міста, які зазвичай не потрапляли на поштівки, пише Репортер.
Продовжується вулиця 3 Мая, відома нам як Грушевського (1). На задньому плані проглядається споруда школи № 7. Тоді в ній також містився навчальний заклад – дівоча школа Королеви Ядвіги.
Кам’яниця праворуч відома багатьом літнім людям, які отримують там пенсії. На першому поверсі сьогодні працює відділення Ощадбанку.
Більшість будиночків напроти вже давно зникли. Від 1960 року їх замінила чотириповерхівка облспоживспілки. Це не стосується крайньої споруди, яка збереглася до наших часів (Грушевського, 9б). У 1937 році там на першому поверсі працював Леон Блох – дзигармайстер (годинникар) та ювелір.
А тут хода повернула на Шашкевича (2). За Польщі ця ділянка, включно з перехрестям з вулицею Незалежності, теж належала до 3 Мая. Балкони прикрашені зеленню, хтось навіть вивісив килим. Всюди польські прапори і прапорці, у вікнах повно цікавих містян. Серед численних вивісок можна розібрати лишень одну – ближчу до нас. Колись там була ресторація, а нині невідомо що. І взагалі питання, чи залишиться той будинок, який уже кілька років стоїть порожнім?
Наступний кадр уже далеченько від попереднього. Процесія встигла пройти стометрівкою і зараз повертає з вулиці Вітовського на Січових Стрільців, або Собеського по-тодішньому (3). Тут добре видно ікону у коштовному окладі й поки що без корони. Підпис до фото повідомляє, що на цьому відрізку образ несуть галєрчики – ветерани польсько-української війни. Назва походить від популярного командувача армією Юзефа Галлера. Попереду йдуть дівчата-скаути, явно не українські. Трохи в глибині, майже струнко завмер лисуватий чоловік із сивими вусами та борідкою. Це відомий видавець і польський громадський діяч Роман Ясельський. Його книжковий магазин містився зовсім поруч, на першому поверсі готелю «Уніон», який видно на задньому плані праворуч.
Вулиця Собеського залишилася за кадром, тож ми наздоженемо колону вже на Голуховського (Чорновола). Фото № 4 підписано просто «Процесія дівчат з квітами». Лівіше від них стоять солдати-строковики місцевого уланського полку. Схоже, бідних солдатиків тягали на офіційні заходи при всіх режимах.
Забудова вулиці нині кардинально змінилась. Дивлячись на жалюгідні халабуди, розумієш, чому Голуховського така рідкісна у філокартії. Хоча дещо таки збереглося. Наприклад, маленька прибудова з аттиком, яка виглядає з-за будинку на першому плані. Якщо не помиляюсь, раніше там була перукарня, а зараз крамниця «Все від скількись там гривень».
Далі перед нами перехрестя Чорновола-Гординського (5). У наріжному будинку крамниця. Вхід наполовину прикритий жалюзі. Назву не розібрати, але продають там якесь мило «JELEN…». Можливо, то знамените господарське мило, яке випускала «Фабрика жирових виробів в Требіні».
Попереду дівчата-ангелятка тягнуть кошик із квітами. Судячи з виразу обличчя однієї з них, кошик трохи важить. Поруч похмуро сунуть вже знайомі нам солдатики…
Нарешті процесія виходить на фінішну пряму. Пункт призначення – «боїсько на Діброві». Тепер це стадіон «Рух», що розташований за парком Шевченка. Район отримав назву від сусідньої в’язниці «Діброва». Саме її можна добре роздивитись на фото № 6. Здається, ніби усі тюремні корпуси двоповерхові. Якби там не служив, так би й подумав. Втім натовп майже затуляє паркан, за яким ховається ще один – перший поверх. У цій частині вулиця Голуховського була ще слабо забудована, тому тюрма проглядалась як на долоні. Хоча у той час на картах «Діброва» позначається вже не як в’язниця, а як військові казарми.
Автор: Іван Бондарев
