Любо вмирати за Батьківщину. Скільки жінок воювало в УГА

Офіційної статистики щодо кількості жінок в Українській галицькій армії немає.

Відомі понад 100 імен, але їх було значно більше, пише “Репортер“.

Ганна Дмитерко, Софія Галечко та Ольга Басараб

Мужні самаритянки

У санітарних частинах УГА понад 60 % – це були жінки. Вони працювали у шпиталях, фронтових лазаретах, пересувних потягах, перев’язочних пунктах і епідемічних лікарнях. Виконували обов’язки медсестр, лікарів і фельдшерів. 10 жінок отримали звання санітарного хорунжого.

Більшість мала досвід медичних курсів, які в 1912 році ініціювала «Жіноча громада» (українська громадська жіноча організація, заснована в 1900 році у Тернополі – прим. авт.), та праці у шпиталях австрійської армії. Водночас жінки й самі активно організовувалися. Наприклад, уже під час польсько-української війни головна медсестра австрійського гарнізонного шпиталю Марія Скубів і дружина священника Антоніна Конрад організували у Тернополі медичні курси для 42 учениць.

Жінки розпочали діяльність у санітарній службі збройних сил ЗУНР з початку листопада 1918 року, тобто ще в перші дні боїв у Львові. Тоді Марія Ґіжовська керувала медчастиною у приміщенні львівської пошти, а Зеновія Копертинська разом з Зеноном Русином – у Галицькому сеймі.

В окружних шпиталях (лічницях) працювали: у Станиславові – Наталя Полотнюк, у Бережанах – Теодозія Туна, у Дрогобичі – Ярослава Рудницька, у Самборі – Наталія Хомишин, у Чорткові – Ольга Чайківська.

Санітаркою летунського відділу УГА у Красному була Юлія (Нюся) Нєментовська – донька галицької письменниці Уляни Кравченко. До речі, її брат Юрій Нєментовський воював за поляків і загинув 28 листопада 1918 року в Яворові від української кулі.

Імена, гідні поваги

Серед імен жінок-медиків відомі: Марія Віхер, Катерина і Павлина Гладилович, Марія Дзуль, Юлія Крива, Ольга Кривокульська, Володимира Лев, Стефанія Лебедович, Марія Мамчин, Марія Матейко, Катерина Миськів-Коваль, Розалія Олексин, Марія Пашко-Рибак, Катерина Петруняк, Наталія Полотнюк, сестри Рудковські, Ярослава Сандул, Іванна Сенишин, Олена Скварко-Матвійчук, Антоніна Столбіна, Осипа Стрілецька, Софія Ступницька, Анна Терчинська, Марія Фединська-Білозор, Ірена Чорноморець, Ірина Шміґельська-Климкевич та інші.

Обов’язки медиків виконували також монахині-василіянки – сестри Домінія та Килистина. Вони доглядали хворих і поранених у польовому шпиталі другого корпусу УГА.

Крім українок, у медичній службі ЗУНР були й німкені – Гільда Мюллер, Ґертруда Нізе, Міцці Лянценберґ, а також єврейка Савина Цукерберґ.

Особливо відзначилася медсестра УГА Софія Монджейовська. Дівчина вже мала бойовий досвід Першої світової, брала участь у боях на Маківці, була важко поранена. З грудня 1915 до травня 1916 року опікувалася Іваном Франком у шпиталі УСС у Львові. У листопаді 1918 року вступила в УГА. Влітку 1919 року під Білою Церквою її відділ потрапив в оточення. Серед інших поранених Софія врятувала життя своєму майбутньому чоловікові – сотнику Степанові Гончару. Тоді ж Монджейовську від імені УНР особисто нагородив Симон Петлюра. В роки Другої світової війни вона була зв’язковою УПА, як медик лікувала генерал-хорунжого Романа Шухевича.

Життєвий шлях Марії Яворської (1897-1961) тісно пов’язаний з Прикарпаттям. З листопада 1918 року вона – медсестра у шпиталях УГА. Поранена під час боїв біля Києва у серпні 1919. Після повернення у Галичину працювала сільською вчителькою.

Її боялися навіть польські жандарми. Життя й боротьба Іванни Блажкевич (ФОТО)

Жінки ризикували життям і у шпиталях. Їм постійно загрожувала небезпека зараження від хворих на іспанку (грип) чи тиф. Відомо, що 11 представниць медслужби померли від тифу або дизентерії. Серед них і Стефанія Рибчак – медсестра у польовому шпиталі в Кристинополі (нині Червоноград Львівської області). Там дівчина захворіла на тиф і померла 18 квітня 1919 року. Зараз на її могилі промовистий напис: «Як любо вмирати за Батьківщину. Від мене вчися!».

Не для пригод

Під час листопадових боїв у Львові жінки були задіяні й на військових кухнях. Тоді ж отримала важке поранення керівниця кухні Марія Колеса. На Самбірщині постачання харчів налагодила Наталія Чайковська – дружина письменника та повітового комісара ЗУНР Андрія Чайковського.

Не хочеш вчитися, то йди на професора. Чому 100 років тому зневажали вчителів

У «Календарі Червоної Калини на 1925» читаємо: «Хто перебував воєнну кампанію піді Львовом, той знає, яку величезну прислугу віддавали українській армії місцеві жінки, селянки й інтелігентки. Жінки переходили позицію, жінки заходили аж до міста Львова і назад щасливо вертали, жінки організували кухні для сотень, що стояли в їхньому селі, жінки пекли у своїх печах хліб для свого війська, пражили жито на каву, жінки творили в разі потреби першу поміч для ранених стрільців, а навіть брали кріс у руки та йшли до наступу».

Деякі з них брали безпосередню участь у боях. Так, добре відома загалу Олена Степанів – членкиня Боєвої Управи УГА, четар четвертої Золочівської бригади – воювала до осені 1919 року.

Олена Степанів – членкиня Боєвої Управи УГА, четар четвертої Золочівської бригади

Не менш цікава постать хорунжої Ольги Підвисоцької. Вона воювала в УСС з 1915 року, відома як наймолодша дівчина-стрілець. Потім вчителювала у Пасічній (нині Надвірнянського району), звідки добровільно пішла в УГА. 15 травня 1919 року після поранення в бою сотника Володимира Каравана Підвисоцька перейняла командування сотнею.

Хорунжа Ольга Підвисоцька 15 травня 1919 року замінила пораненого в бою сотника

У Станиславові наприкінці травня 1919 року стримував наступ поляків та забезпечував евакуацію уряду ЗУНР Залізний загін УГА (Після злиття із армією УНР загін отримав назву «Окремий Залізний Загін Армії УНР імені отамана Івана Бистрина» – прим. авт.) організований сотником Іваном Сіяком. При загоні діяла четверта жіноча сотня із 36 бійців. Серед них: Ярослава Вітошинська-Дрогомирецька, Стефанія Вітошинська-Девоссер, Марія Городиська, Олена Левицька, Марія Мельник, Текля Мосора, Марія Ткачук, Стефанія Сіяк, сестри Павлусевич, сестри Савчук та Стефанія Дзиґа. Остання, до речі, мала лише 16 років. Командувала сотнею хорунжа Марія Крива.

Пані хочуть вразити. Як одягались галицькі панянки 100 років тому (ФОТО)

«Дівчата-козачки слухали в повній дисципліні свою хорунжу, я бачив сам, що з нею не має жартів, коли вона командує відділом… Це не був відділ якихось дівчат пригодниць, що шукали любовних пригод у тодішньому розбурханому воєнно-революційному часі. Це були дівчата ідейні, які покинули батьківський дім і на поклик нашого уряду пішли добровольцями в армію боронити свою ближчу батьківщину перед наступом польського наїзника. Коли ж армії довелось покидати Галичину, вони перейшли Збруч і пішли на Велику Україну, щоб воювати за соборну державу», – згадував хорунжий Володимир Левицький.

У Чорткові за рахунок сімнадцятилітніх гімназисток чисельність жіночої сотні зросла до 76. У липні 1919 року загін взяв участь у поході на Київ. У бою під Кривцем (Київщина) 10 вересня 1919 року жіноча сотня потрапила у більшовицький полон. Доля більшості із них невідома.