Легенди Станиславова: Жарти хлопчика Аркадія

Директор франківського літературного музею Володимир Смирнов у журналі «Краєзнавець Прикарпаття» надрукував цікаві спогади про своє дитинство, що припало на кінець 1950-х – початок 1960-х років. Процитуємо звідти один епізод:

«Жила собі у Станіславі ватага веселих юнаків, вони любили погуляти та гарно розважитись. Серед них вирізнявся один, зовсім маленький, миршавий, але, як у народі кажуть, такий, що пішов у корінь. Назвемо його Аркадієм. жарти

Читайте: Легенди Станиславова. Як хотіли вбити центр

Він одиноко стояв на краю тротуару… Було холодно, його розчепірені, почервонілі пальчики, здавалось, задубіли від морозу. Тісне осіннє пальтечко щільно облягало худеньке тіло, шапка-вушанка, спущена на чоло і зав’язана на підборідді, приховувала його обличчя від співчутливих поглядів перехожих. Він стояв і гірко плакав. Але найгучніше «дитина» голосила, коли попри неї йшла молода, вродлива особа. Скажіть, серце якої жінки не відгукнулося б співчуттям в подібній ситуації. «Чого ти, дитино, плачеш?». А він схлипував і заходився плачем: «Тітонька, я хочу пісяти, а в мене змерзли рученьки…». Сльози з натертих цибулею очей падали на сніг і миттєво перетворювались на тверді прозорі кришталики. «Боже, бідна дитино, ходімо скоріше, синочку, я тобі допоможу» – вона брала «дитину» за руку і тягла до Фортечного провулка, під залишки станіславського муру…

Читайте: Легенди Станиславова. Малюємо портрет коня за півціни

Невдовзі над Фортечним провулком лунали жіночі вигуки, в яких домінували інтонації щирого здивування. Цей крик молодої жінки полошив зграю ворон, що галасливо здіймались у голубе, холодне небо. А ще за якусь мить на Бельведерську вибігав Аркадій, тримаючи руками розщеплені штани і зі швидкістю кур’єрського потяга мчав вулицею. Навздогін йому неслися прокльони і погрози ображеної жінки.

Читайте: Легенди Станиславова. Лонгин Петрович

А в призначеному місці безтурботна ватага юнаків, гинучи від сміху, вже чекала свого улюбленця. Аркадія відпоювали теплим, підігрітим у чайнику пивом і вмовляли, як завжди, на ще одну, може, вже останню подібну витівку».

Фото з архіву Зеновія Соколовського