Архітектор Сергій Кравцов у статті «Станиславів у XVII-XVIII ст. Просторова композиція та її символіка» прийшов до цікавого висновку. Вже від моменту заснування наше місто було багатонаціональним. При чому громади селились не вперемішку, а мали свої чітко окреслені дільниці.
Наприклад, поляки займали західну частину Станиславова, навколо колегіального костелу. Вірменам виділили схід, українцям – південний-схід. Євреїв поселили на півночі – в районі теперішнього базару «П’ятачок». На початку 1670-х вони спорудили там божницю, дозвіл на яку треба було брати аж у львівського латинського архиєпископа, пише Репортер.
Незабаром поруч із єврейською дільницею Потоцькі звели свій кам’яний палац, ченці-тринітарі – монастир, а військові – цейхгауз, тобто арсенал.
Нових сусідів євреї дратували. Потоцьким їхні будинки закривали прохід з палацу до центру міста. Артилеристи боялись, що через ритуальні свічки дерев’яна синагога загориться та створить загрозу пороховим складам. Але найбільше обурювались тринітарі. Євреї так голосно сварилися між собою, що заглушали меси.
Юзеф Потоцький довго вислуховував численні скарги, а потім не втримався та й здійснив «велике переселення народів». На початку 1720-х магнат видав привілей, за яким єврейська громада мала переселитися до південної частини Станиславова. Офіційних причин було названо дві: перша – щоб захистити від можливого вибуху цейхгауз, друга – щоб євреї не перешкоджали відправам у костелі тринітарів.
З власником міста особливо не посперечаєшся, тому євреї переїхали в район теперішнього скверу Руської Трійці, де звели кам’яну божницю. Але їм і там було затісно, тож після смерті Юзефа Потоцького вони розселилися по всьому місту.
