Ніщо так не тішить, як чужа невдача. Це прислів’я було добре проілюстроване у Станиславові 14 січня 1943 року.
Німці під час окупації міста створили спеціальну поліцію з охорони залізничних шляхів (баншуц). Там служив один фольксдойч із Сілезії, якого тихо ненавиділи майже всі залізничники. І то було за що! Поліцай мав задиркуватий характер, зневажав інших і при першій-ліпшій нагоді давав волю кулакам, пише Репортер.
І от цей «рисак» таки нарвався. Він зустрів на вокзалі трьох цивільних, які ще й не поступилися йому дорогою, та, не довго думаючи, сильно штовхнув одного, як робив зазвичай. Але той, замість вибачитись, заїхав поліцаю в чоло. І товариші його додалися — повалили задираку на землю та добряче відлупцювали ногами.
За конфліктом спостерігали інші поліцаї, але ніхто не втручався. І правильно зробили, адже ці троє виявилися італійськими офіцерами — союзниками німців. Вони носили плащі з пелеринами, тож фольксдойч прийняв їх за пересічних мешканців.
Більше того, італійці ще поскаржились у гестапо і поліцая поперли з роботи. Як писав у своїх спогадах Василь Яшан, з цієї нагоди «була між залізничною службою велика радість».
