У популярній пісні Володимира Висоцького є такі рядки:
И плюнув в пьяное мурло,
И обвязав лицо портьерой,
Я вышел прямо сквозь стекло –
В объятья к милиционеру…
Події відбувалися в одному з московських ресторанів. Подібні речі траплялись і в старому Станиславові, щоправда, з точністю до навпаки. У нас через вікно не виходили, а заходили – навіть заїздили верхи, пише Репортер.
Я нарахував два таких випадки, обидва пов’язані з кав’ярнею «Уніон», що була на теперішній стометрівці (Незалежності, 4).
У 1920 році спалахнула радянсько-польська війна, згодом більшовики вдерлися до Галичини. Пліч-о-пліч з поляками билися вояки армії УНР, оскільки Петлюра уклав союз із Пілсудським. У серпні петлюрівці увійшли до Станиславова. Сучасники відмічають, що «східняки» не відрізнялись зразковою дисципліною, було, що грабували місцевих, зловживали алкоголем.
Один козак допився до того, що серед білого дня задумав в’їхати на коні до цукерні «Уніон». У той самий час на балконі другого поверху курив український офіцер. Він настільки обурився побаченим, що власноруч застрелив «любителя солодкого».
Вдруге заклад зазнав «кавалерійської атаки» вже за Польщі, десь на початку 1920-х. Описуючи вулицю Сапєжинську, мемуарист Тадеуш Ольшанський наводить популярну міську легенду:
«Перший поверх респектабельного готелю «Уніон» займала облаштована по-віденські кав’ярня Кровіцького, де зустрічалася міська еліта. Саме до цього приміщення колись на коні в’їхав, подібно як генерал Болеслав Вєнява-Длугошовські, один із офіцерів розміщеного у Станиславові 6-го Полку канівських уланів. Пліткували, що це був командувач 11-ої дивізії й усього станиславівського гарнізону, генерал бригади Казімєж Орлік-Лукоскі, який користувався загальною повагою. Мабуть хтось, хто терпіти не міг легіонерів, хотів таким чином напакостити командувачу і зльоту вигадав факт. Проте завдяки цій події цукерня Кровіцького стала такою ж легендарною, як варшавська «Адріа».
