На Меморіальному цвинтарі чудом зберігся готичний надгробок Зиґмунда Мрочковського (1837-1888). Він був начальником окружного цивільного шпиталю – аналогу теперішньої обласної лікарні. У краєзнавчій літературі відомостей про нього небагато – ніби він заразився тифом біля ліжка хворого і передчасно помер, пише Репортер.
Набагато більше цікавих фактів про лікаря наводить письменник Горацій Сафрін у своїй автобіографічній книзі «Комічні і особливі історії мого життя».
«Лікар Мрочковський мешкав у центрі міста, у шляхетному особнячку з колонами і двоморговим садом. Він сторонився суспільства і найчастіше перебував у власній бібліотеці, в компанії чотирьох псів, найменший і найулюбленіший з яких називався Філус.
Коли хтось дзвонив у важкі дубові двері, в заґратованому віконечку з’являлась голова лікаря:
– Чого тобі?
– До пана доктора.
– А гульдена маєш?
– Маю.
– Покаж!
І лише після демонстрації срібної монети з профілем Найяснішого цісаря відсувались два залізних засуви і лунала команда:
– Заходь! Заходь! Скидай маринарку і сорочку! Ах ти, зафайканий лапсердаку! Не міг знайти чистої білизни?!
Після такого вступу досить ретельно оглядав пацієнта і сідав виписувати рецепт.
– Пане лікарю, що в мене?
– Хвороба!
– Але я мушу знати, як вона називається…
– Хво-ро-ба! Викупи рецепт у аптеці і не пхайся до не своїх справ».
Дивно, що при такому «ненав’язливому» сервісі, відбою від пацієнтів у Мрочковського не було. Навіть євреї, які мали повно своїх лікарів, надавали перевагу цьому поляку. Схоже, то був найкращий лікар старого Станиславова.
