Найбільшими святами в СРСР були 1 й 9 травня, а також 7 листопада. У ці дні в Івано-Франківську робили парад, біля готелю «Україна» (тепер «Надія») ставили трибуну, а сам готель прикрашали портретами найбільших комуністів.
Малювали їх на місцях. Письменник Володимир Єшкілєв згадує, що за Леніна платили від 700 до 1100 рублів, члени Політбюро оцінювались трохи дешевше. Хороший художник міг намалювати портрет 2×3 метри десь протягом тижня, пише “Репортер”.
Івано-Франківськ, 9 травня 1980 року. Фото Степана Назаренка
Але місцеві партфункціонери не хотіли витрачатись на дорогих майстрів зі Спілки художників і шукали виконавців серед заводських оформлювачів. Деякі з таких «живописців» взагалі працювали за горілку плюс матеріали.
А ще ті заводські художники мали свою техніку. Менший портрет члена Політбюро за допомогою проектора транслювався на полотно, майстер просто обводив контури й замальовував середину. Звісно, виходило страшненько, та оскільки висіли ті фізіономії доволі далеко від глядачів, то здалеку виглядало більш-менш.
Однак, у 1981 році щось пішло не так. Портрет секретаря ЦК КПРС Володимира Долгіх побив усі антирекорди. Чи то художник його робив на п’яну голову, чи то дуже поспішав, але обличчя у партійного боса було таке, ніби він… гівна наївся. Портрет писали останнім, не вкладались у терміни і вивісили на готель, не давши просохнути. Вночі пішов дощ і фарба потекла.
Таким чином обличчя Долгіх, яке й без того мало конячі форми, стало ще більш потворним. Цей «шедевр» швидко став популярним у народі. Франківці спеціально підходили під готель «Україна», аби подивитись на портрет. Але замінити його не було чим – так і висів до кінця свят.
Comments are closed.