У старому Станиславові було не так вже й багато закладів для культурного відпочинку. Шинків і кнайп не бракувало, але вести туди дівчину з порядної родини було трохи ризиковано, особливо якщо хлопець планував розвивати стосунки.
Ресторани вважалися кращим варіантом, але не всім вони були по кишені. Ідеальним, і що важливо, економним варіантом, були кондитерські чи цукерні. У ХІХ столітті їх можна було перерахувати на пальцях чи не однієї руки, і серед них вирізнялась цукерня Кароля Ертля – у кращий бік.
Містилась вона там, де нині будинок на Мазепи, 1. На тістечках і пончиках кондитер заробляв грубі гроші, належав до міського істеблішменту, володів земельними ділянками, жертвував на благодійність. У 1886 році Ертль вирішив звести поруч власну кам’яницю, оскільки цукерня працювала в орендованому приміщенні. Будували тоді швидко, тож наприкінці року вже стояла коробка двоповерхівки, що дожила й донині за адресою Мазепи, 4. Але тоді ж стався трафунок, яким могла просто завершитись щаслива доля кондитера.
Газета «Кур’єр Станиславівський» за 19 грудня 1886 року повідомила, що 13 числа, оглядаючи будову своєї кам’яниці, пан Ертль посковзнувся, впав з кількаметрової висоти і сильно потовкся. На щастя, усе обійшлося. Кондитер одужав і згодом продовжував тішити містян фірмовими смаколиками.
Треба сказати, Каролю Ертлю таки пощастило. І добре, що він не зібрався, наприклад, порушити «містобудівні умови та обмеження» та доліпити ще пару поверхів.
