У міжвоєнний період Станиславів не часто згадували на сторінках столичної чи навіть львівської преси. Але 5 червня 1934 року в нас трапилася подія, звістку про яку журналісти швидко рознесли на всю країну, пише Репортер.
Того дня о 10:15 ранку по мосту через Бистрицю-Солотвинську їхав паровий каток. Він тягнув за собою вагончик, де жили дорожні робочі та зберігався інвентар. Водночас назустріч, з боку Галича, на міст заїхали дві підводи з дровами. Хоча міст мав бетонні опори, але прольоти були дерев’яними й не витримали навантаження. Пролунав страшний тріск, після чого провалилася частина мосту довжиною 26 метрів. Каток, вагончик, фіри, люди й коні впали з висоти близько семи метрів.
На місце події зі Станиславова негайно прибули поліцейські, пожежні й лікарі, розпочалася рятувальна операція. Було кілька постраждалих, серед яких фірман Максим Гринкевич – він зламав ліву ногу. Та найбільше дісталося Парашці та Івану Сташинцям із Павелча (тепер Павлівка) – вони отримали контузію та численні внутрішні пошкодження з кровотечею. Через кілька годин жінка померла у лікарні. А ось коням пощастило – коли їх витягли з води, то жодних ушкоджень не виявили.
Інженери з дорожньої служби розпочали розслідування. Журналісти наголошували, що міст був споруджений лише за чотири роки до катастрофи. Висувалась версія, що в 1933 році повінь трохи пошкодила міст, дорожники його вчасно не полагодили – звідти й аварія.
Влада зробила правильні висновки і вже незабаром дерев’яне покриття замінили залізним.
