Можливо, ви чули історії про те, як відважні студенти пишуть у дипломах різні бздури, мовляв, ті папери все одно ніхто не читає.
Але, виявляється, так розважалися й раніше, і то не студенти, пише Репортер.
У книзі Зеновія Соколовського «Архітектори радянського Івано-Франківська» є цікава історія. У 1968 році міське озеро сильно заросло водоростями й потребувало чищення. Проєкт доручили місцевій філії київського інституту «Діпромісто». Розробкою документації займався молодий інженер-конструктор Федір Луцик. Проєкт мали погоджувати пожежна інспекція та санепідемстанція, чиї фахівці не надто петрали у кресленнях, тому до них додавались розлогі пояснювальні записки.
Документація щодо озера мала 80 сторінок. Будучи впевненим, що ніхто з інспекторів не буде особливо вчитуватись у папери, Луцик вирішив пожартувати. Після довжелезної латинської назви препарату, яким мали знешкоджувати личинки малярійних комарів, він дописав фразу: «А також поїдаються авторами проєкту».
Проєкт пройшов усі погодження без зауважень! Можливо, про невинний жарт так би ніхто й не довідався, якби не випадковість. Коли чистку озера вже завершили, папка з пояснювальною запискою залишилась у вагончику виконроба. А той взимку розпалював грубку, вчитався і з подивом довідався, хто ж насправді має «поїдати личинки малярійних комарів». Насміявшись досхочу, виконроб подзвонив начальнику міськкомунгоспу (замовникові проєкту) та розповів про свою знахідку. Але чиновник гумору не зрозумів і поскаржився директору інституту Володимиру Лукомському.
На партійних зборах той зробив рознос начальниці відділу оформлення й випуску проєктів, яка й гадки про таке не мала. Жінка ледь не розплакалась, тож довелося Федору Луцику вставати і брати провину на себе. Потім у кабінеті відбулась окрема розмова директора з молодим інженером. Лукомський був людиною розумною та пробачив свого підлеглого. Але обсяг пояснювальних записок відтоді суттєво скоротився.
Автор: Іван Бондарев
Де у Станиславові був арсенал і чому він не став окрасою Франківська (ФОТО)
