У 1863 році на польських землях, що належали Російській імперії, спалахнуло потужне повстання. Поляки австрійської Галичини гаряче підтримували його, таємно постачали туди зброю та добровольців.
Цісарський уряд був союзником Росії, тож посилив охорону кордонів і затримував усіх симпатиків повстання. Навіть у далекому від того Станиславові запровадили комендантську годину – після дев’ятої вечора пересування вулицями заборонялося, пише Репортер.
Тодішній гімназист Станіслав Токарський у спогадах про свою юність описує цікавий епізод. Одного літнього дня, в суботу, йому з друзями стало відомо, що ввечері у кущах біля Бистриці-Солотвинської відбудеться таємне прощання з кількома добровольцями, які мали долучитись до повстання. Такий собі Гасперський підбив інших гімназистів піти на проводи повстанців.
Хлопці відвідали таємні збори, звідки їх швидко нагнали старші. Вже давно пробила дев’ята, і треба було вертатись через усе місто, бо друзі мешкали на Липовій (тепер Шевченка). Фосами вони пройшли майже всю Галицьку, але на перехресті з Газовою (Дністровською) таки нарвалися на патруль. Гімназисти побігли далі до центру, а солдати кинулись навздогін.
Тоді напроти сучасного пасажу Гартенбергів був канал, що петляв між будинками й виводив до Фортечного провулку. Вхід до нього закривався брамою, але під нею був невеличкий отвір, куди міг протиснутись підліток. Юнаки по черзі пролазили туди, останнім виявився Гасперський, та його встиг вхопити за ногу жовнір. Хлопець сильно вдарив вояка ногою в обличчя і швиденько поповз уперед, залишивши свій чобіт у руках переслідувача. Після того всі троє без пригод дісталися додому.
Події, які розгорнулись у понеділок, нагадували сюжет казки про Попелюшку. Ранком до гімназії прийшла поліція, принесли й чобіт Гасперського. У супроводі директора гімназистам приміряли взуття. Тих, кому чобіт більш-менш підходив, викликали до канцелярії, де вони писали пояснення. Власника «туфельки» так і не встановили.
Та найцікавіше, що батько того Гасперського був інспектором станиславівської поліції.
