Після розвалу СРСР по Західній Україні почали їздити якісь люди, що масово скуповували старі швейні машинки «Зінгер». Як для кризових часів пропонували досить непогані гроші. Ніхто не розумів, навіщо комусь потрібно це поламане залізяччя? Висувалися різні версії. Казали, що за Австрії якісь вузли цих машинок виготовляли із платини…
Але є й цікавіша легенда. Раніше чи не кожна друга єврейська родина Галичини мала власний «Зінгер», за допомогою якого заробляла на життя пошиттям чи ремонтом одягу. Хоча євреї часто бідкалися на скруту, гроші в них були. Хтось зберігав їх у панчохах, але переважна більшість довіряла банкам. Найкращими вважалися швейцарські та австрійські, філіали яких були і в Станиславові. Досить часто вклади відкривали на пред’явника, де паролем слугувала комбінація цифр. Аби не забути код, багато вкладників зазначали просто серійний номер своєї швейної машинки.
Раптом прийшли перші совіти, які позакривали приватні банки. Потім німецька окупація, гетто, табори смерті, газові камери. Євреїв не залишилось, але їхні вклади продовжували тихенько обростати відсотками. І ніби хтось цю «фішку» просік. Навіть якщо одна зі ста машинок «спрацьовувала», це повністю окупало витрати.
