Із революціонерів у бургомістри

Деякі професії в нашій уяві асоціюються з конкретними людьми. Наприклад, боксер – Кличко,  композитор – Моцарт. Звісно, асоціації в кожного можуть бути різними, але менше з тим.

У будь-якому разі словосполучення «станиславівський бургомістр» для багатьох істориків і краєзнавців пов’язано з Ігнацієм Камінським. Чому саме з ним? Напевно, тому, що він був найкращим,  пише Репортер.

Поштівки з архіву Зіновія Жеребецького та Михайла Зінька

Очі б не бачили…

Перш ніж стати найрезультативнішим очільником Станиславова Ігнацій Камінський пережив багато пригод і поневірянь. Він народився у 1819 році у Вишнівчику на Тернопільщині. Походив з дрібної шляхти та мав герб «Topór», що був найдавнішим і досить розпов­сюдженим геральдичним знаком у Польщі. Почергово закінчив бучацьку загальну школу, львівську гімназію й тамтешній університет, де здобув ступінь доктора права та філософії. Ще студентом приєднався до польського конспіративного гуртка «Сини Вітчизни», що мав на меті звільнити Польщу від австрійського поневолення. Брав активну участь у підготовці повстання 1846 року. На щастя, був викритий поліцією та загримів за грати. На щастя, тому що повстання придушили, він би просто загинув, і наше місто не мало би пристойного очільника. Австрійська влада тоді оголосила нагороду за мертвих повстанців, і селяни приносили на збірні пункти цілі мішки відрізаних голів своїх поміщиків.

Ігнацій Камінський мешкав на… вулиці Камінського

Але, щасливо перечекавши на нарах «Галиційську різанину», Камінський переїхав до Станиславова, де влаштувався в адвокатську канцелярію Тітуса Грегоровича.

У 1848 році в імперії спалахнула революція. На противагу австрійському староству міська інтелігенція сформувала свій владний орган – Окружну Раду, куди увійшли представники польської та єврейської інтелігенції. Секретарем Ради став молодий Камінський. Одночасно він був одним із організаторів Народної гвардії – місцевої самооборони. У своїх промовах Камінський закликав до скасування панщини. В українцях він вбачав союзників і запобігав спробам австрійців стравити дві нації.

У самий розпал революції Ігнацій закохався та одружився. Його обранкою стала панна Марія, донька Іоахіма Бабецького. Тесть був людиною заслуженою – сам Тадеуш Костюшко підніс його до рангу хорунжого під час повстання 1794 року. Марія мала чудовий голос і співала у костелі, а їхня донька Амалія згодом стала відомою оперною співачкою.

Втім молодята не довго тішились одне одним. За кілька днів по весіллю Камінського заарештували та на три роки запроторили до в’язниці Терезієнштадт.

Герб «Topór»

Після відсидки він повернувся до Станиславова. У мемуарах сам Камінський згадує цікавий епізод: напередодні візиту до міста цісара Франца Йосифа І йому, як революціонеру-рецидівисту, наказали сидіти в селі Княгинин, аби його раптом не вздріли монарші очі…

Кандидат, Швейцарія, депутат

У 1861 році в дію вступила конституційна реформа. Тепер галичани могли обирати депутатів до Крайового сейму у Львові. У Станиславові вибори відбувались у приміщенні магістрату. Майже всі кандидати, на чолі з віце-президентом намісництва Мохом, були проурядовими. Єдиним непровладним був доктор Камінський. Коли комісар Ейхль намагався відсторонити Камінського від виборів, згадавши дві його ходки, розбурений натовп ледь не викинув того з вікна будинку. За результатами голосування Ігнацій переміг. Але староство оскаржило результати та призначило нові вибори. Там Камінський пролетів, поступившись Якову Криштофовичу, раднику окружного суду.

Вибух Січневого повстання 1863 року знов розбудив у Камінському конспіратора. Він поїхав до Відня, де закуповував зброю для підготовки повстання у Галичини. Відчувши поліційний хвіст, революціонер емігрує до Монако, а звідки у Швейцарію. Проживаючи в Цюріху, Камінський зробив непогану кар’єру – став… членом швейцарського уряду. Але щойно вдома оголосили амністію, він одразу повернувся до Станиславова. У рідному місті влаштувався теж непогано, досяг посади віце-бургомістра (1866), а через два роки отримав довгоочікуваний мандат посла Крайового сейму.

Творець комунального раю

Дуже скоро віце-бургомістру Камінському випала нагода спов­на проявити свої організаторські здібності. У 1868 році місто спалила відома «мармуляда». Самотужки магістрат не міг відновити Станиславів – були потрібні зов­нішні джерела фінансування. До справи взявся Камінський. Він домігся аудієнції цісаря у Будапешті та великої лотерейної позики для міста. Цікаво, що то був той самий цісар, від якого Камінського колись ховали у Княгинині.

Готель бургомістра (ліворуч) вважався найкращим у місті

До Станиславова Ігнацій повернувся як національний герой і на наступних виборах став його бургомістром. На посаді він перебував майже 20 років (1870-1888), і за цей час встиг зробити багато. Тоді відкрили нову ратушу, заснували реальну школу (теперішній стоматфакультет медінституту), відкрили газозавод і започаткували газове освітлення вулиць. Камінський непогано розбирався у фінансах і певний час суміщав посаду бургомістра із директорством у «Банку Залічковому» та «Касі ощадності». До речі, будинок останньої постав також завдяки йому (Ощадбанк на Мазепи,14).

По всьому місту йшло активне брукування вулиць, облаштування й розширення хідників. Станиславів збагатився такими важливими об’єктами, як в’язниця, пожежне депо, міська бійня (предок м’ясокомбінату), військові казарми та навіть прообраз сучасного супермаркету – міський базар. Така масштабна забудова стала можливою через довгострокові кредити, які місто брало під малі відсотки.

За період урядування Камінського з’явилося кілька нових вулиць, найбільшою з яких була Баторія (Короля Данила), а брудна площа, яка сучасникам нагадувала «азійський базар», перетворилась на симпатичний сквер Міцкевича. Вулицю Сапіжинську прикрасив помпезний готель Камінського (1874), який тогочасна преса називала зразковим. За радянщини там містився ляльковий театр, а на початку 1990-х його знесли через аварійний стан.

Не забував бургомістр і про освіту з культурою. Крім реальної школи, місто отримало ще школи ім. Міцкевича (інститут післядипломної освіти) та св. Ядвиги (школа № 7). Камінський особисто запросив із Парижа повстанця-емігранта Вінцента Смагловського з його великою книгозбірнею, якого призначив першим директором міської бібліотеки. Також бургомістр виступив засновником ремісничо-міщанського товариства «Гвязда», до якого одразу записалися 200 осіб.

За ініціативи Камінського у 1875 році в місті відбулася велика аграрно-промислова виставка. Чисельні гості не могли повірити, що місто нещодавно горіло.

Сквер Міцкевича – також дітище бургомістра Камінського

У 1885-му Папа Римський видав буллу про створення Станиславівської єпархії, єпископом якої став Юліан Пелеш. Може, Камінський тут був і ні до чого, але, по-перше, це сталося за його каденції, по-друге – рейтинг міста таки підскочив.

Скандал і відставка

Дослідниця Жанна Комар знай­шла цікаві спогади колишнього гімназиста Островського, в яких він описує станиславівського бургомістра:

«Чоловік рослий та широкоплечий, брюнет з яскраво вираженими рисами, повстанець 1863 року, оратор, патріот, підприємець, здібний, ініціативний, амбітний. Мешкав при вулиці, що спочатку називалась Мала Заболотівська, а потім на в його честь була перейменована на Камінського. Мав гарний одноповерховий будинок, до магістрату їздив міським фаетоном, запряженим одним конем, яким керував пожежник. Щоденно фаетон проїздив до Ринку вулицями Сапіжинською і Карпінського. На заднім сидінні було видно згорбленого Камінського, який обома руками спирався на велику палицю, з якою ніколи не розлучався».

Тут треба зауважити, що вулицю Малу Заболотівську дійсно перейменували на Камінського. Втім мався на увазі підстароста Ян Камінський, який у 1676 році боронив Станиславів від турок.

Грім грянув зненацька. У 1883 році будували залізницю Станиславів-Гусятин. Камінський, будучи членом палати послів у Відні, зробив усе можливе, аби конт­ракт дістався барону Шварцу. Як з’ясувалося згодом, барон виявився ще тим аферистом, і спалахнув великий скандал. Усі газети імперії писали про справу Шварца-Камінського. Бургомістра звинуватили у хабарництві та розтраті бюджетних коштів. До міста приїхала люстраційна комісія, яка виявила, що Станиславів боргує державі 1,5 млн. ринських злотих.

Камінський свою вину не визнавав, розпочалась судова тяганина. Витративши на адвокатів величезні суми, бургомістр таки викрутився, але на репутації можна було ставити хрест. Крім того, в нього стало погано зі здоров’ям. Камінський вирішив піти: спершу склав мандат депутата сейму, а в липні 1888-го подав у відставку з поста бургомістра. Цікаво, що невдовзі місто вилізло з боргової ями завдяки військовому відомству, яке щедро платило за оренду казарм.

Доживав Камінський у Дорі, на невеличкий віллі з мальовничими карпатськими краєвидами. Помер у 1902 році в Делятині. Його тіло перевезли до Станиславова та урочисто поховали на міському цвинтарі. Краєзнавець Михайло Головатий ще бачив його могилу, із простим кам’яним хрестом, яка знаходилась у самому куті кладовища, біля драмтеатру. На початку 1980-х надгробок розтрощили бульдозерами.

Автор: Іван Бондарев