Усі власники Станиславова були одружені, але їхні дружини не відігравали активної ролі у громадському житті та були тінями своїх чоловіків. На тлі цих «сірих мишок» яскраво виділяється Вікторія з Ліщинських.
Ця пані трималась у сідлі не гірше бувалого кавалериста, брала участь у битвах, сиділа в тюрмі, а також була хорошою матір’ю, вела домашнє господарство й розводила канарок, пише Репортер.
Дівчина зі скромної родини
Для початку треба подякувати людині, без чиєї допомоги ця стаття ніколи б не вийшла. Директор Музею палацу короля Яна ІІІ у Віланові (район Варшави) Павел Ясканіс вислав професійне фото портрета Вікторії Потоцької та дав згоду на публікацію. До того полотно, крім працівників музею, ніхто не бачив, тож його оприлюднення є справжньою краєзнавчою сенсацією.
Наша героїня була донькою воєводи подляського Вацлава Ліщинського. Її татусь не належав до блискучих магнатів тої епохи і не міг похвалитися величезними статками. А ось мама Вікторії — Софія — походила зі славетного роду князів Вишневецьких, які виводили свій початок від литовського князя Гедиміна.
Ліщинські користувались гербом «Венява» у вигляді волової голови із кільцем у носі.
Гербова легенда гласить, що під час полювання моравського князя його атакував величезний зубр. Навперейми розлюченій тварюці кинувся лицар Ластко, який вхопив його за роги та відтягнув у бік. Потім ще зробив із дубового прута кільце, яке вставив у ніс зубра, та підвів до князя, перш, ніж той крикнув моравською «Wien haw» — «Підійди один». Князь пожалував відважного Ластко персональним гербом «Венява», який пізніше перекочував до Польщі.
Пологи у польових умовах
У 1692 році Вікторію віддали заміж за Юзефа Потоцького. Це була доволі пристойна партія, адже молодий магнат належав до найбагатших родів у Речі Посполитій і був повноцінним володарем міста Станиславова, куди й забрав наречену. І тут маємо певну хронологічну колізію. Забігаючи наперед зазначимо, що Вікторія померла у 1732-му. Хроністи писали, що це сталося через 40 років шлюбу й на 53 році життя. Тобто жінка народилась десь 1679/1680 і на момент шлюбу їй було лише 13 років? У Речі Посполитій дівчата рано виходили заміж, але не на стільки ж. Можливо, маємо банальну помилку літописців, та й на генеалогічних сайтах рік народження Вікторії зазначають між 1673 та 1675 роками.
Подружжя мало двох дітей — старшу доньку Софію та сина Станіслава. Хлопець народився за екстремальних обставин. 14 березня 1698-го Вікторія їхала до Станиславова у дорожній кареті. Була на останньому місяці вагітності, раптом їй стало погано — почалися пологи. Візник не дотягнув до міста, тож хлопчик народився у невеликому селищі Ценжів, за кілька кілометрів від Станиславова.
Здавалося б, чого жінці треба для щастя — є коханий, далеко не бідний чоловік, діти, високий статус? Але ні, завжди хочеться чогось більшого. І ось це прагнення до більшого ледь не зруйнувало сімейну ідилію.
Польська амазонка
XVIII століття для Речі Посполитої почалося невдало — країна була втягнута у Північну війну, яка незабаром переросла у громадянську. Частина польської знаті, за підтримки шведів, проголосила королем Станіслава І Ліщинського. Вікторія доводилась йому чотириюрідною тіткою і всіма силами агітувала чоловіка, аби той виступив на боці родича. Юзеф на той час був воєводою Київським, він довго вагався і вів складні перемовини із чинним монархом Августом ІІ. Потоцький хотів собі Самбірщину, а також Покуття із титулом князя Галицького. Натомість зобов’язувався виставляти за першим покликом короля 12 тисяч солдат. Август ІІ відмовив, Юзеф образився і перейшов до табору прибічників Ліщинського. Про що потім не раз шкодував.
Одна з вирішальних битв громадянської війни відбулася 29 жовтня 1706 року під Калішем (Польща). З одного боку стояли шведи й поляки Потоцького, з іншого — саксонці Августа ІІ, його польські прибічники та росіяни, якими командував фаворит Петра І князь Меншиков. Вікторія перебувала біля чоловіка і намагалася підняти бойовий дух вояків. Історик Еразм Отвіновський пише, що «коли військо вишикувалось до бою, воєводина київська та писарева коронна (тобто Вікторія і дружина Михайла Потоцького), сівши на коней, розвозили барилка з порохом, солдатів підбадьорювали, роздавали амуніцію. Але мало допомогло дамське щастя».
Битва під Калішем
Більш чисельна й дисциплінована армія Августа ІІ розгромила противника. Потоцький разом з дружиною і дітьми укрився в укріпленому таборі, але був оточений і капітулював. Далі була романтична історія кохання їхнього тюремника Адама Смігельського, який пообіцяв звільнити полонених в обмін за руку і серце доньки Потоцького. За найскромнішими підрахунками, Софії тоді було не більше 14 років, але батько погодився і отримав свободу, а Смігельський став його зятем та одним із найкращих полководців короля Ліщинського.
Юзеф Потоцький
Вікторія із дітьми негайно виїхала до Закарпаття, яке тоді входило до складу Трансільванського князівства. Певний час вона мешкала у Мукачівському замку – резиденції друга її чоловіка, князя Ференца Ракоці.
Мукачівський замок. Гравюра початку XVII століття
Арештантка Ельблонгського замку
Тим часом справа її родича Ліщинського була безнадійно програна. Після Полтавської битви росіяни повернули собі стратегічну ініціативу та Августа ІІ — на трон. Усі володіння Юзефа Потоцького були конфісковані, для родини настали важкі часи.
Влітку 1713 року Вікторія перебувала у Гданську. До неї звернувся представник короля, який обіцяв прощення її чоловіку і повернення маєтків, якщо той відступиться від шведів. Монарх прагнув позбутися нав’язливої опіки росіян і заручитись підтримкою найвпливовішого магната Речі Посполитої. Втім, тоді так ні до чого й не домовились. А невдовзі Вікторію разом із донькою заарештували та перевезли до в’язниці в Ельблонгу (місто на півночі Польщі).
Це стало крайньою краплею для Юзефа Потоцького. Наступного року він помирився з Августом ІІ, за що отримав назад конфісковані латифундії. Вікторію випустили з тюрми, і вони з чоловіком зайнялись відбудовою свого понищеного війною родинного гніздечка.
Далі буде.
Автор: Іван Бондарев
