У 1941 році під тиском німців совіти тікали з Галичини. Та при цьому продовжували вбивати. Так, 22 червня селом Виноград, що на Городенківщині, розлетілася резонансна звістка про вбивство пароха Казимира Клецана.
У газеті «Воля Покуття» за 12 липня 1941 року читаємо: «Перед ганебною утечею більшовиків заїхали в село бувші голови сільрад Остапковець і села Чехови в товаристві опричників з гвіздецького НКВД та з головою виноградської сільради арештували місцевого священника о. Клєцана. Арештованого вивели на поле і по звірських катуваннях розстріляли. Тіло замученого казали довіреному фірманові закопати, що він зробив у Чехівському лісі».
Це лише коротенька замітка. Та завдяки ґрунтовному матеріалу місцевого краєзнавця Василя Палагіцького і мешканця села Виноград Івана Довжука через 83 роки можна довідатися, що ж насправді сталося тієї ночі.
Кати отця не зламали
Казимир Клецан народився 5 листопада 1901 року в селі Голдовичі Ходорівського району. Покликання до священства відчув у зрілому віці. Закінчив Станиславівську духовну семінарію, а в 1937 році став священником. Відтак був сотрудником у селі Горожанка на Тернопіллі, а незабаром – парохом у селі Виноград.
Племінниця отця Казимира Надія Плеванчук згадувала його як працьовитого чоловіка. Крім усього іншого, він ткав килими, навіть вишивав. Жінка довгі роки зберігала дві серветки, які він вишив для її матері Марії.
У газеті «Львівські вісті» за 23 травня 1942 року йдеться про те, що до вбивства Казимир Клецан був під пильним наглядом НКВС. Кілька разів його викликали на допити. Енкаведисти намагалися зробити з нього свого агента. Зокрема хотіли, аби священник доносив їм усе, про що довідається на сповідях. Але зламати його їм не вдалося.
«Приходіть до мене»
Ольга Ковалишин – донька священника Юліана Мащака. Саме на його місце прийшов служити в село Казимир Клецан. Вона розповідала, що місцеві ще довго пам’ятали проповіді отця Казимира – вони були натхненні любов’ю до людей.
Так, мешканець села Виноград Михайло Микитюк переповідав промову отця Казимира, яку він виголосив 26 квітня 1940 року.
На днях голова сільради Дмитро Царук на наказ районної влади забрав усі метричні книги, які до цього були компетенцією парафіяльного уряду. Мені заборонено реєструвати народини, шлюби і померлих, – говорив тоді священник. – Але звертаюся до вас, хто має Бога в серці, приходіть до мене. Я буду хрестити новонароджених, буду вінчати молодих і хоронити померлих за нашим християнським звичаєм.
Родичі пароха, відчуваючи небезпеку, просили отця Казимира виїхати до Коломиї. Але він відмовився. Сказав, що не залишить людей та священничі обов’язки.
«Я є той, кого шукаєте»
За свідченнями мешканця села Дмитра Демедюка, спершу енкаведисти увірвалися до його помешкання. Шукали старшого брата, пов’язаного з ОУН, але того вдома не було, тож заарештували Дмитра. Відтак поїхали за Казимиром Клецаном.
Як розповідала Ольга Ковалишин, кати зайшли до кухні, але священника не було. Отець Казимир сам вийшов із канцелярії церкви та промовив: «Кого шукаєте? Я є той, кого шукаєте!».
Не давши отцеві попрощатися з родиною, поспіхом від’їхали. Відтак звернули до сільради та знову поїхали за старшим братом Дмитра Демедюка. Його та пароха залишили самих на бричці. Тоді Дмитро запропонував отцеві тікати, на що Казимир Клецан відповів:
Ісус Христос не залишив своїх учнів, і я не можу залишити своїх парафіян. Я ні в чому не винен, така Божа воля.
Читайте: У Ворохті 80 років тому німці розстріляли 10 українців: спогади пароха Миколи Куницького
Дмитро Демедюк скористався шансом і таки втік (через деякий час виїхав до Канади). Його брата енкаведисти знову не знайшли, тож поїхали з парохом у напрямку Гвіздця.
Лише кров і шматки одягу
Потім місцеві мешканці бачили, як московити дорогою тягли отця Казимира Клецана за дітородний орган. Після знущань і катувань убили двома пострілами в шию. Сталося це на полі між Виноградом та Остапківцями Коломийського району.
Про постріли в шию свідчив знайдений одяг замордованого священника у фірмана Гвіздецького НКВС, мешканця села Остапківці. Він же прикрив хмизом голе тіло отця Казимира у Чехівському лісі.
За словами Ольги Ковалишин, окрім фірмана, на місці злочину були голови сільрад Остапківців і Винограда. Останній згодом тікав разом із совітами та й потонув у Дністрі.
На ранок 23 червня пастухи села Чехова вигнали корів і натрапили на прикрите тіло. Дали знати до сільрад Остапківців і Винограда. В обідню пору виноградівці взяли хоругви з церкви і пішли з процесією до Чехівського лісу. Але тіла там уже не було – лише кров та шматки одежі. Говорили різне. Одні казали, що тіло перевезли під міст у Гвіздці. Інші – що спалили в топці паровоза.
Перша свічка пам’яті
Точне місце, де закатували отця Казимира Клецана, засвідчив мешканець Винограда Іван Довжук. Він уранці 23 червня ніс їжу своєму батькові, який працював на будівництві Гвіздецького аеродрому в селі Кулачківці. Місце, де росло жито, було вим’яте й зі слідами крові.
Через тривалий проміжок часу Іван Довжук дав собі слово дослідити вбивство пароха. І саме він через 50 років – 18 січня 1992 року – засвітив на місці злочину першу свічку пам’яті. Перехожі, які помічали того дня дивне світло, заговорили про чудо…
А 19 вересня 1993 року знову зусиллями Івана Довжука небайдужі зробили символічну могилу. На місці, де розстріляли Казимира Клецана, й біля старої церкви у Винограді встановили хрести. З того часу щороку наступної неділі після свята Святої Трійці в селі відбувається панахида у пам’ять про пароха Казимира Клецана.
Ольга Ковалишин також повідала, що її брат Лев у 1974 році зустрівся у Ватикані з кардиналом Йосипом Сліпим. Він розповів про це вбивство. Тому, за її словами, є припущення, що в архівах Ватикану залишилася згадка про пароха Винограда.
Читайте: Помер президент обласної федерації шахів Василь Палагіцький
Мешканка села Виноград на прізвисько Соколиха 50 років підпільно зберігала родинні фото Казимира Клецана. Згодом вона передала їх Іванові Довжуку. А той разом з Василем Палагіцьким 9 лютого 1990 року віддав фотографії краєзнавцю Петру Арсеничу. Але потім, за словами Василя Палагіцького, він три роки ходив за тими фото, вони разом з Арсеничем їх шукали – і не знайшли.
Нині, на місці кривавого злочину встановили сучасний пам’ятник. Отже, пам’ять про Казимира Клецана жива.
Авторка: Юлія Марцінів
Читайте: Тріумф «Щедрика». Як капела Олександра Кошиця гастролювала у Станиславові
Comments are closed.