Холодне літо 68 року

Переглядаючи родинний архів, я знайшов декілька старих фото з видами Івано-Франківська. На них наше місто виглядало якимось незвичним і навіть трохи незнайомим. Крім того, як з’ясувалось пізніше, вони були зняті у доволі цікавий час.

У серпні 1968 року до моєї франківської бабці з Ашхабаду (Туркменія), приїхала сестра із чоловіком. Приїхали вони не просто так, а, як би сьогодні сказали, з метою моніторингу Івано-Франківська на предмет подальшого проживання. Жінки ходили на ринок, магазинами, щось там спільно готували на кухні, а дядя Мітя (так звали нашого туркменського гостя) страшенно нудився. Справа в тім, що він трохи любив випити, а тут – не було з ким. Мій дід, як начальник штабу полку зв’язку, у той час перебував із військами у Чехословаччині, а його син Вовка був ще маленьким, і, відповідно, в собутильники для дяді Міті не годився.
Аби якось вбити час, ашхабадський родич взяв фотоапарат, племінника в якості гіда та відправився у мандрівку вулицями Івано-Франківська.

Старий цвинтар

Дядю Мітю найбільш вразив старий християнський цвинтар, який у місті тоді називали польським. На фото добре видно головну алею, по боках якої вишикувалися склепи колишніх заможних мешканців Станиславова. Тоді цвинтар уже був закритий, але мародери поки що не з’явилися. Вони прийдуть сюди у 1970‑х, розбиваючи крипти та витягаючи плоскогубцями золоті коронки. А пізніше з’являться бульдозери…

Вулиця Радянська

Сьогодні на цьому фото досить важко вгадується центральна вулиця міста – Радянська (Незалежності). Точніше, її ділянка біля колишнього лялькового театру, де тепер Укрексімбанк. Як згадують сучасники, тоді у Франківську було дуже мало чоловіків. Кадрові частини вивели у Чехословаччину, а щоб їх замінити, провели приховану мобілізацію, набравши так званих «партизанів». Тож містом ходили переважно жінки, юнаки допризовного віку, студенти та пенсіонери. На цьому ж фото привертає увагу страхітливий стан дороги та величезні плафони вуличних ліхтарів.

Ратуша

А це — дядя Мітя на площі Ринок. На перший погляд вона нічим не відрізняється від теперішньої (крім кущів і лавочок), але тільки на перший. Кам’яниці ліворуч – автентичні, зведені після страхіт-ливої «мармулядової пожежі». У 1980‑х роках їх розібрали через аварійний стан і відтворили майже один до одного. Отже, тепер ми маємо копії, а на фото – оригінали.

Площа Ринок

Цей куточок міста взагалі рідко потрапляв в об’єктиви фотокамер. Виявляється, що колись на площі Ринок існувала альтанка, де стомлені франківці могли відпочити. До речі, десь там стояла діжка з пивом, яку дядя Мітя просто не міг оминути. А на місці теперішнього фешенебельного готелю «Атріум» був скромний двоповерховий будиночок середини ХІХ століття. Зліва видно частину кам’яниці з аптечною вивіскою. Це, між іншим, найдавніша аптека міста, яка діяла у цьому будинку від 1875 року та мала назву «Під якорем».

***

Шкода, але дяді наше місто чомусь не сподобалось. Невдовзі ашхабадські родичі поїхали. Офіційною причиною відмови переселення було те, що «в Івано-Франківську холодно». Особисто я вважаю, що дядя Мітя трохи побоювався, як би його насильно не мобілізували. Враховуючи минулу службу у прикордонниках, він мав такі шанси.

А ось франківське пиво йому сподобалося. Дуже.