Нещодавно познайомився з цікавою людиною – Любомиром Стасівим. Він давно мешкає у Франківську та має цілу купу альбомів зі старими фото. Серед сотень знімків багато видів міста. Деякі раритетні.
У нашій розмові пан Любомир настільки цікаво коментував їх, що виникла… оця стаття. Слово оповідачу, пише Репортер.
Любомир Стасів
У 1976 році, одразу після весілля, жінка з тещею подарували мені фотоапарат ФЕД. Я почав активно вчитися фотографувати. Ходив містом і знімав стару архітектуру. У давніх будинках виразний рельєф, багато ліпнини, яскравіше проглядається гра світла й тіні. Для початківця кращого й не треба.
З часом настільки опанував техніку, що в 1990-му став офіційним фотографом «Західного кур’єру». Пропрацював там сім чи вісім років. Робота була цікава, редактор Василь Гордієнко дав мені цілковиту свободу…
Але перейдемо до альбому. Напевно, найстарша знимка ось ця (№ 1) – вулиця Щорса (тепер Вітовського). Так вона виглядала у 1970-ті. На передньому плані невеличкий скверик із лавочками. Його вже давно нема. У 1990-му тут збудували міжміську переговорну станцію, де нині центр надання адмінпослуг. У глибині – велика крамниця радіотоварів, де з правого боку був магазин «Об’єктив». Там я купляв плівки та інші фотопричандалля.
Також цікава біла двоповерхівка, де містився магазин «Дитячий одяг». Напочатку 1980-х її розібрали для побудови стоматкорпусу медінституту. Той будинок стояв на товстенній бетонній плиті, яку ніяк не могли розламати. Нарешті пригнали якусь військову техніку на базі танку. Схожими палі забивають. Три дні довбали…
А це вже початок 1980-х, Радянська (Незалежності). У будинку № 30 жили мої знайомі, з їхнього балкону я відзняв цю панораму (№ 2). Тоді пішохідної зони ще не існувало, машини їздили аж до Чернівецького гастроному (початок Бельведерської). Вулиця була асфальтована, але неякісно, під покриттям добре проглядалася стара, ще австрійська бруківка.
Якщо не помиляюсь, радянську чотириповерхівку навпроти проектував відомий архітектор Володимир Лукомський.
За радянщини місто було обвішано комуністичними лозунгами. Наприклад, напочатку вулиці Дзержинського (Мазепи) висів величезний плакат із Леніним (№ 3). А навпроти того будинку працювало дуже популярне ательє. Тоді у Франківську купити порядні брюки – то була ціла проблема, і всі свої штани я шив саме там.
А це – вулиця Панфіловців, нині Василіянок (№ 4). Назву вона отримала від монастиря сестер василіянок, які утримували дівочу школу, де за Польщі вчилась моя бабця Марія Павлишин. У радянські часи у монастирі містились партшкола, агітпункт, сільськогосподарський технікум, а від 1983 року – обласна бібліотека.
Праворуч була невеличка хатинка, в якій мешкала родина Ошурів. Один із них, вчитель фізкультури, навіть був моїм кумом. А за рогом, на фото не видно, стояла велика стодола – магазин і кафетерій. Там продавали горілку, пиво, рибу і постійно товклися п’яні. Не проходило й місяця, щоб на перехресті Панфіловців / Будьонного (Дністровська) когось із них не збила машина. Пізніше всю ту «архітектуру» завалили і спорудили «Промінвестбанк».
У середині 1980-х площа перед «голубою» церквою ще не була забудована (№ 5). Та й сама церква храмом не була. Придивіться, на будівлі відсутні хрести. Тоді в ній працював музей релігії і атеїзму. Споруда мала брудно-жовтий колір, а голубою стала лише у 1990-х. Навпроти стояла ракета чи тренувальна капсула. Подейкували, що її подарував місту космонавт Георгій Береговий.
На фото № 6 не наслідки теракту. Так виглядала площа перед готелем «Україна» (нині «Надія») у жовтні 1990 року. Дев’ятого числа, при великому скупченню людей, демонтували Леніна. Статую ще намагалися боронити місцеві комуністи, які обступили пам’ятник і щільно трималися за руки. Втім їхній час безнадійно минув. Фігуру смикнули підйомним краном, а постамент довго розбивали бульдозером. Бетон був настільки міцним, що бульдозеристам довелося добряче попотіти. Як бачимо, завдання вони виконали.
Автор: Іван Бондарев
