Історія Туризм

Городенка – “магнатська столиця”. Чому сюди варто поїхати та на що розраховувати

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У центрі Городенки видніється слоган: «Городенка: до Європи через століття». Важко зрозуміти, що мали на увазі автори.

Чи те, що Городенка 100 років назад була прекрасним європейським містечком з басейнами та зонами відпочинку, чи те, що рано чи пізно Городенка виглядатиме не гірше польських Ярослава чи Пшеворська, словацьких Бардеїва чи Левочі, але поки скажу таке: якщо ви вибралися у Городенку, то ви – справжні поціновувачі старовини або фанати-краєзнавці, або вже дуже багато чого бачили на своєму шляху. Якщо ви вибралися «на шашлик» – теж можна, але то вже ближче до Дністра, пише Андрій Костишин для порталу Івано-Франківщина Туристична.

Що ж цікавого є у Городенці? Чому сюди варто поїхати та на що розраховувати?

Особисто я їздив у це містечко на початку свого зацікавлення краєзнавством. Мене вабила історія та згадка про творіння найкращого дуету майстрів «архітектор-скульптор» Галичини другої половини XVIII століття – Бернард Меретин та Йоган-Георг Пінзель. Саме до Городенки супроводжував найцікавіші heritage-tours для гостей з США та Канади.

Отож, пропоную розібратися у всьому по черзі.

Перша письмова згадка про містечко, де зараз проживає заледве 9000 населення, датується 1195 роком. Не дивно, що назва походить під слова «город». Навколо та й у самому містечку безліч городів, поля. Одним словом, сільське господарство тут у пріоритеті. І, можливо, ніхто б не знав і не чув ніколи про Городенку, якби не знаменитий рід Потоцьких, який став власником міста у 1599 році. А найвідомішою особистістю був, звісно, Микола Василь Потоцький.

Саме той легендарний чоловік, який відправив у Станиславів віз євреїв, бо вбив одного на похороні свого брата. Саме той Микола, який був власником Бучача і спонсором фантастичного ансамблю центру цього міста. Казали, що йому навіть відмовлялися розгрішення на сповіді давати. Такий він був поганий. А з іншого боку, саме він став будівничим багатьох храмів, фінансував будівництво найкращих церков Галичини. І саме він, розкаявшись, став фундатором, а згодом ченцем-василіянином Почаївського монастиря. Ось так внутрішня боротьба добра і зла у цій людині залишила для нас неймовірні перлини у крихітному містечку Галичини.

Микола Потоцький у XVIII столітті мав бажання створити в Городенці «магнатську столицю». За період життя дідича в Городенці було збудовано палац (не зберігся), велику синагогу, монастир місіонерів, латеранську каплицю, костел Непорочного Зачаття Діви Марії, церкву Успіння Діви Марії, мурований триарковий міст «Три мости». Місто було місцем постійного перебування щорічного польсько-турецького ярмарку, що надзвичайно сприяло його розвитку як торгового центру.

Саме з цього періоду походять найвідоміші пам’ятки міста, які збереглися до тепер.

Костел Непорочного зачаття Діви Марії. Важко знайти місця, звідки б не виднівся цей храм. Він просто домінує над містом. Збудований як храм та монастирський комплекс за проектом Бернарда Меретина у 1760 році, був прикрашений фантастичними роботами «Маестро Пінзеля» (для тих, хто забув, нагадую, що собор св. Юра у Львові є найвідомішим творінням цього творчого тандему, а виставки робіт Пінзеля відбувалися у Парижі та Відні у 2013 та 2016 роках відповідно). З приходом австрійської влади у приміщення монастиря переїхала міська рада. Реставраційними роботами на початку ХХ століття займався автор Львівського оперного театру – Зигмунд Горголевський, а повний занепад комплексу стався уже у часи СРСР. Чудом збереглася скульптура Матері Божої перед храмом.

Повільно просуваються ремонтні і реставраційні роботи. По суті, вони почалися тільки у минулому році з ініціативи місцевих активістів, які створили крауфандингову платформу (деталі за посиланням: https://www.pokutia.com/project.html). Храм діючий, почергово богослужіння відправляються для греко- і римо-католиків. Однак мені жоднісінького разу не вдалося потрапити до середини. Можливо, вдасться вам.

Від костелу униз веде маленька стежечка вниз. Тут можна побачити стару школу та декілька будинків початку ХХ століття.

Однак, якщо вас цікавлять інші роботи Меретина, тоді прогуляємося на центральну площу Городенки, минувши пам’ятний знак на честь замку, що стояв тут колись.

Другий цікавий храм – це церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка була збудована для греко-католицької громади коштами уже згаданого Потоцького. Проєкт розробив Бернард Меретин, а закінчував будівництво його учень – Мартин Урбанік. У 1766 році освятив храм владика Лев Шептицький – предок усім відомого Андрея Шептицького.

Звісно, інтер’єр оздоблював Пінзель та його учні. Власне, ця церква була однією з останніх, збудованих Меретином та Пінзелем. Тому частину роботи виконували їхні учні уже після смерті вчителів.

Цікавим є те, що церква більше нагадує римо-католицький костел. Вчені пояснюють це тим, що Меретин і Пінзель не були спеціалістами в канонах оздоблення східнообрядових церков. Ймовірно, Собор Святого Юра теж специфічний. Правда?

Пам’ятаю, як під час мого другого візиту до Городенки разом з моїм другом зайшли і хотіли сфотографувати інтер’єр храму. Однак, нам не дозволили, мотивуючи страхом перед крадіжкою та відсутністю у нас документів. Ми ж молоді були і не мали тоді авто. Вже за 10 років реакція була протилежною. Будь ласка, фотографуйте. А коли я запитав причину метаморфозу, то почув, що технології на місці не стоять. Церква обладнана камерами та сигналізацією. Тому тепер документи показувати не обов’язково.

Поруч із храмом є ще одна церква – вірменський храм 1706 року спорудження. Це найдавніша споруда в місті. До речі, є схожість між ним і церквою Успіння – подібні балкони. А все тому, що наприкінці XVIII століття реставрацією вірменського храму займався уже відомий Мартин Урбанік.

З протилежного боку центральної площі, яка зараз реконструюється, розташований базар. А тут виділяється двоповерхова споруда – це колишня синагога. Якщо пройтися вглиб, то побачимо ще один давній храм міста. Це мурована церква св. Миколая (1793 р.), збудована на місці старої дерев’яної. Сюди теж складно потрапити, він маловідомий, не центральний. От і закритий, коли немає Богослужіння.

І ше кілька слів про унікальний міст Потоцького, який зараз з’єднує Городенку із селом Котиківка. Триарковий міст над потічком Ямгорів збудували у період 1745–1769 років замість дерев’яної переправи. Зараз це найдавніший діючий міст Галичини і другий за віком в Україні (найдавніший – в Кам’янці-Подільському). Споруда реконструйована наприкінці ХІХ століття. У 2020 році місцеві очільники пообіцяли капітальну реставрацію мосту.

Чи є щось ще цікаве у Городенці? На мій погляд, ні. Хоча, у кожного своя думка. Для свого найстаршого туриста я намагався знайти місця його навчання та роботи. Говорив з місцевими музейниками, читав літературу. Однак, на жаль, нічого не знайшов. Усе знищене. Прикро, але дух старої Городенки – це декілька храмів у центрі. Все решта – сюрреалізм. Видатні «перлини» поруч із руїнами, відновлені хатки та бездоріжжя бічних вулиць.

Нехай усе змінюється на краще.

Скажу так, якщо ви приїхали сюди громадським транспортом, то є вірогідність, що далі їхати вже не буде часу. Треба буде повертатися до Франківська. Але якщо ви автомобілем, то я певний, захочете ще щось побачити. Отже, що ще цікавого є у цьому районі?

Більше читайте за посиланням.

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні