Лауреат Нобелівської премії, колумбійський письменник Габріель Гарсія Маркеснайвідоміший своїм романом 1967 року «Сто років самотності».
Його вплив на світову літературу був настільки великим, що видання New York Times назвало роман «першим літературним твором від часу появи Книги Буття, який має бути обов’язковим для цілого людства».
Задум для першого розділу «Ста років самотності» виник у письменника 1965-го, коли він їхав автомобілем до Акапулько.
Він розвернув автомобіль, повернувся додому і почав писати, зачинившись у кімнаті, випалюючи шість пачок цигарок на день.
Коли він вийшов із цього добровільного ув’язнення через 18 місяців із 1300 сторінками роману, то дізнався, що його родина мала боргів на 12 тисяч доларів. Щоб відіслати рукопис роману «Сто років самотності», Маркесу не вистачало 80 песо. Тоді він заклав міксер і фен своєї дружини Мерседес. Дізнавшись про це, вона сказала: «Не вистачає тільки, щоб роман виявився поганим».
Gazeta.ua зібрала найцікавіші факти про життя письменника.
Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес ( шанувальники доброзичливо називали його Габо) народився 6 березня 1927 в Колумбії. Габріель був найстаршим із шістнадцяти дітей простого телеграфіста Еліху Гарсіа і його дружини Луїзи.
До 8 років його виховували дід з бабцею. Дід часто говорив йому: «Ти і уявити не можеш, скільки важить мертва людина», нагадуючи про те, що немає більшого тягаря, ніж вбивство людини. Ці думки Гарсіа Маркес пізніше інтегрував в свої твори. Бабуся хлопчика ставилася до незвичайного як до чогось абсолютно природного. Фантастичні або неймовірні історії його бабця оповідала так, ніби вони були незаперечною правдою. Цей «незворушний стиль» проявився пізніше у творах письменника.
В одному з інтерв’ю журналу Playboy Маркес розповів, що цноти він позбувся в 13 років, і з того часу має тісну дружбу зі жрицями кохання.
Габріелю було 14, коли він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мерседес Барча (їй в ту пору було 10 років). У 1945 р Маркес присвятив їй вірш під назвою «Ранковий сонет божественній школярці». У 1958 році майбутній класик одружився на коханій, у них народилися два сини — Родріго і Гонсало.
Габо пробував писати казки для дітей. Переконали його цього не робити сини письменника, які прочитавши одну його казку, сказали: «Ти, справді, думаєш, що діти настільки дурні?»
У 1957 році Габріель Гарсіа Маркес побував як журналіст на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Москві. Їхав через Чоп. Провів у ньому близько 5 годин.
За словами письменника, якби він не став літератором, то хотів би бути тапером (музикантом) в барі. Таким чином «він би допомагав закоханим ще сильніше любити один одного».
8 грудня 1982 року Гарсіа Маркес був нагороджений Нобелівською премією з літератури «за романи й оповідання, в яких фантазія і реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цілого континенту». Гарсіа Маркес став першим колумбійцем, нагородженим Нобелівською премією . У своїй промові він сказав, що кожен письменник несе відповідальність за «створення утопії, де ніхто не зможе вирішувати за інших, як їм вмирати, де любов буде справжньою, а щастя – можливим і де народи, приречені на сто років самотності, знайдуть, зрештою, право на життя».
У 1985 році Маркес повністю припиняє писати. Першою художньою книжкою після двадцятирічного затишшя стала повість «Згадуючи своїх сумних повій», опублікована в 2004 році. Але за місяць до того, як відбулася офіційна презентація роману, рукопис потрапив у руки «піратів», які відразу ж запустили її в продаж. У відповідь на це Габо змінив фінал роману. Ті нечисленні піратські екземпляри, які не встигла вилучити поліція, тепер є справжньою цінністю для колекціонерів книг.
По три пачки сигарет на день викурював за роботою Маркес. У 1989 році лікарі виявили у 62-річного письменника ракову пухлину в легенях, проте після перенесеної операції він продовжував працювати. У 1999 році у нього знайшли лімфому, після чого йому зробили дві складні операції . Маркес, коли дізнався про ракову пухлину в легенях, повівся непередбачувано. «Я скоротив кількість друзів до мінімуму, відключив телефон, скасував поїздки й інші плани і почав писати день і ніч, без зупинки», — розповідав.
17 квітня 2014 року 87-річний Гарсіа Маркес помер від пневмонії. Після панахиди шанувальники письменника провели його в останню путь гучними оплесками і тисячами паперових метеликів жовтого кольору, запущених в нічне небо Мехіко в нагадування про роман «Сто років самотності», де за одним з героїв завжди летіли жовті метелики.
