Продовжуємо «ревізію» артилерійського парку Станиславівської фортеці. Сьогодні мова піде про залізні гармати Станиславова, а також ручну зброю, боєприпаси та амуніцію, якими був озброєний тутешній гарнізон зразка 1754 року, пише Репортер.
Читайте також першу частину статті “Гармати старого Станиславова“
На голих колесах
Наступний розділ згаданого у першій частині цього матеріалу «Інвентарю Станиславівської зброярні…1754 року» ревізора Адама Фількевича називається «Гармати залізні на лафетах і без». Лафет – це станок, на якому кріпиться ствол.
Найбільшою залізною гарматою була 12-фунтова «на кованому лафеті та голих коліщатах». Що означає «голі»? Гуми тоді не було. Мабуть, дерев’яні колеса оббивали залізом. На наступній сторінці це підтверджується, коли згадується «5-фунтова гармата на старому лафеті і не обкованих коліщатках, прикрашена літерою «S»», тобто зі Снятина.
Загалом в інвентарі описано 35 чавунних гармат.
| Калібр, у фунтах | 12 | 5 | 3 | 2,5 | 2 | 1,5 | 1 | 0,75 | Загалом |
| Кількість гармат | 1 | 2 | 3 | 6 | 1 | 3 | 1 | 8 | 35 |
Якщо згадати, що бронзових гармат було 87, то сумарна потужність станиславівської артилерії мала становити 122 стволи. Але Фількевич нарахував 123. Річ у тому, що одна 1-фунтова залізна гармата виявилась не облікованою – її одразу занесли до реєстру.
А як же тоді твердження Садока Баронча про 200 гармат, які стріляли на похоронах Юзефа Потоцького? Тут або історик помилився, або частину артилерії пізніше перекинули до інших фортець. Бо ж після похорону пройшло три роки.
Мушкети, штуцери, флінти
Ручна вогнепальна зброя представлена різноманітними зразками. Починають перелік дві гаківниці і шмигівниця, які скоріше нагадують дрібнокаліберні гармати.
Були там і прообрази снайперських гвинтівок – аж сім штуцерів. Це вже нарізна зброя, що стріляла значно дальше й точніше. У військах їх було мало, видавали найкращим стрільцям.
Багато хто вважає, що головною зброєю мушкетерів була шпага. Втім назва цього виду піхоти пішла саме від мушкетів – рушниць із ґнотовим замком. Вони були популярні в європейських арміях до початку XVIII століття, після чого їх витіснила сучасніша зброя. Станиславів мав вісім мушкетів, з них шість трофейних, яничарських.
А тою сучаснішою зброєю були фузеї, обладнані більш надійним ударно-кремінним замком. До речі, з французької Fusil – рушниця. Польський синонім – флінта. Саме їх у нашому місті було найбільше. В інвентарі значаться дві фузеї та цілих 294 флінти.
Кавалеристи теж не з виделок стріляли. В описі є 46 старих драгунських карабінів у білій оправі, сім оправлених в латунь і 12 гвинтових (нарізних). Головна відмінність карабіну – вкорочений ствол. Воно й зрозуміло, адже вершнику з довгою рушницею поводитися не надто зручно.
Також кожен кавалерист був озброєний двома пістолетами. Тому в інвентарі ця зброя обліковується парами. Всього було 45 нових пар, 53 старих, частково оправлених у латунь, плюс 36 пар зламаного дрантя.
Вибір холодної зброї значно скромніший – один давній спис, шість алебард і «старовинний дворучний меч, з гостро вирізаною в’яззю та залізним ефесом». Може саме ним рубав опришкам голови станиславівський кат Козловський?
І різні прибамбаси…
Більше половини інвентарю станиславівської зброярні присвячена різноманітному військовому спорядженню. Подаємо назви розділів:
1. Реквізит до гармат
2. Гарматні ядра
3. Порох
4. Реквізит до пороху та інша амуніція
5. Реманент до фортеці
6. Реквізит до різної вогняної техніки
7. Начиння каретне і слюсарське
8. Начиння токарське
9. Начиння ковальське
10. Обладунок солдатський.
Навіть простий перелік цього всього зайняв би кілька сторінок. Тому зупинимось на головному.
Загалом ядер, або «куль гарматних», було 4413. Більше половини (2344) становили боєприпаси до 3-футових гармат. Цікаво, що зовсім відсутні боєприпаси калібру 0,75. А Станиславів мав 12 таких гармат. У XVIII столітті усі ядра виготовлялись з чавуну, дерев’яні та свинцеві вже давно стали історією.
Бомб і гранат для мортир також вистачало – 801 шт. У принципі, запаси артилерійських набоїв можна було постійно поповнювати, адже фортеця мала форми для лиття різноманітних ядер.
Порох тоді вимірювався у каменях, один – 12,96 кг. Для уникнення плутанини одразу переводимо у звичні нам міри ваги. Отже:
• пороху гарматного – 1166,4 кг
• пороху дрібного до зброї – 272,2 кг
• сірки – 142, 56 кг
• зарядів готових холостих – 4350 шт.
• зарядів бойових з кулями – 8875.
Серед різноманітного начиння, реманенту й реквізиту є кілька особливих речей. Наприклад 13 пар кайданів, або стільки ж «добрих будок-сторожок для вартових, що стоять на валах і при брамах». Цікаво, це випадковий збіг чи вартових таки приковували на ніч?
Ще згадуються лицарські панцирі, військові шапки, сім драгунських штандартів, пара полкових труб і навіть 15 кутасів для військових прапорів.
Як бачимо, фортеця була добре озброєна та могла витримати тривалу облогу. В теорії.
Далі буде?
Гармати стояли на фортечних валах. А де зберігали ядра, порох і решту військового майна? Там, де й належить – в арсеналі!
Уже знайомий нам Д’Алейрак у 1687 році писав, що в Станиславові «Ринкова площа, будинки, жителі та арсенал вирізняються серед усіх міст на Русі…». Отже, арсенал був вмурований у тло одного з бастіонів при вулиці Святого Станіслава (теперішній тупик уздовж будинку на Галицькій, 14) і носив ім’я короля Яна ІІІ. Наприкінці 1920-х польська комісія оглянула давню зброярню й вирішила зберегти об’єкт для нащадків. Та коли після війни совіти будували колгоспний ринок, арсенал знесли. На згадку залишилося тільки кілька креслень у львівських архівах.
Куди поділася станиславівська артилерія? У другій половині XVIII століття Річ Посполиту трусили громадянські війни-конфедерації. У 1768-му комендант Станиславова полковник Пшелуський для потреб конфедератів забрав п’ять гармат, 19 ядер, по діжці пороху та картечі. Можливо, були й інші реквізиції. Никогда не выезжал за пределы своей области или города, но часто тянет на экзотических телочек, которые доступны лишь в журналах и по телику? Так неверно думает среднестатистический мужчина в Новосибирске, который ни разу не общался с профессиональными жрицами любви. На самом деле шлюхи Новосибирска представлены в таком ассортименте, что ты даже не представляешь этого. Китаянки и кореянки, француженки и бельгийки, афроамериканки, которые давно живут в столице. Многие хорошо говорят по-русски, что исключает языковой барьер. Они берут больше привычных дев, но это точно стоит того.
Потім місто загарбали росіяни. Коли їх звідси «попросили» австрійці, москалі забрали з собою усе справне озброєння.
В останній раз станиславівські гармати «сплили» у ХХ столітті. Цитуємо «Прикарпатську правду» за 12.06.1946: «Нещодавно в Станіславі, на Вовчинецькій вулиці, в польському костелі знайдені закопані 3 старовинні гармати. Біля них виявлені великі кулі. Місцеві розповідають, що ці гармати закопані місцевим священиком, який мав намір перелити їх на церковні дзвони».
Сьогодні в експозиції обласного краєзнавчого музею можна побачити чи то дві маленькі мортири, чи то кавалки гарматних стволів. Як каже директор музею Ярослав Штиркало, в запасниках жодної гармати нема…
Втім, станиславівська артилерія має шанси на відродження. Власник фортечної галереї «Бастіон» Олег Зарицький виношує амбітні плани. Вже зараз ведуться перемовини з керівництвом медуніверситету про оренду кількох підвальних приміщень, що примикають до морфологічного корпусу на Шептицького. Ці підземелля не що інше, як автентичні станиславівські каземати XVII століття. Там Зарицький планує відкрити музей зброї «Арсенал».
Шляхів його наповнення є два. Перший – позичити все у львівських і польських музеях. Їхні запасники повні такого добра. Якщо ж з музейниками домовитись не вийде, то є другий спосіб – робити нове.
«У тій самій Польщі є кілька фірм, які спеціалізуються на відливанні старовинних гармат, – каже Олег Зарицький. – Ми дамо їм описи інвентарю і майстри відтворять наші гармати з усіма написами, гербами та іншими особливостями. Паралельно кілька гармат плануємо розмістити на верхніх майданчиках бастіону. До речі, облаштування тих терас почнеться навесні наступного року. Одна з гармат буде повністю робоча і стрілятиме рівно опівдні. Це стане справжньою туристичною родзинкою Івано-Франківська».
Автор дякує Олені Бучик за фаховий переклад «Інвентарю…» з польської
Автор: Іван Бондарев
