Як виглядала Станиславівська фортеця, достеменно не знає ніхто. Ті, хто бачив її живцем, давно померли. Фото тоді ще не було, а художники малювали будь-що, тільки не міські укріплення. Єдиним джерелом є старі плани й мапи. Їх не так багато й вони добре відомі історикам. Хоча, час від часу «спливає» щось нове.
Наприклад, оцей картографічний документ, який довго припадав пилом у архіві, пише “Репортер”.
Чудеса бувають
Вперше ця мапа «засвітилась» ще у 2001 році. Тоді польські науковці Ян Лешек Адамчик і Тадеуш Поляк видали у Кельце альбом «Фортифікації міст на східних кресах давньої Речі Посполитої до 1772 року». Тираж мізерний, 150 примірників, але книга однозначно заслуговує на увагу. Під однією обкладинкою упорядники зібрали 58 планів фортець, переважна більшість яких розташована на території теперішньої України.
Серед них є фрагмент плану Станиславова 1812 року. На жаль, видання чорно-біле, поліграфічна якість посередня, тож розібрати якісь деталі доволі важко. Втім, для історії це дуже цінний документ, адже на ньому востаннє зображені міські фортечні укріплення, які незабаром розберуть.
Першим з українських дослідників на книгу звернув увагу Філіп Гавриленко – ведучий сайту «Замки и крепости Украины». Він виклав частину сканованих планів, а також текстовий каталог. З нього довідаємось, що мапа зі станиславівськими фортифікаціями зберігається у Краківському національному архіві. Саме Філіп порадив звертатись безпосередньо до архіву, адже у книзі план поданий в урізаному вигляді, без поперечних січень різних елементів укріплень.
З архівами працювати можна, але дорого. Наприклад, Державний архів Австрії за оцифрування двох фото в’язниці «Діброва» 1883 року запросив 100 євро, і це без вартості пересилок. Хоча, спробувати варто завжди.
Разом з краєзнавцем Оленою Бучик, яка чудово володіє польською мовою, ми відправили електронного листа до Кракова. Коли прийшла відповідь, я не повірив своїм очам. Це було посилання на завантаження файлу і допис:
«Інформуємо Вас, що, згідно з Положенням і розцінками послуг, що пропонує Національний архів у Кракові, які впроваджені розпорядженням № 10 від 10 травня 2018 року, копії цифрових репродукцій, що зберігаються в архіві, доступні безкоштовно. У зв’язку з вищезазначеним, вказаний у вашому листі план буде надісланий вам у сканованому вигляді безкоштовно, електронною поштою. Керівник відділу картографічних матеріалів і технічної документації Маріола Шаленіц».
Дай Боже їй здоров’я!
Художества барона Пульшки?
План виявився кольоровим, усі написи зроблені німецькою. Він підписаний як «Grundriss und Durchschnitteder demolirten Festung Stanislawow», тобто «Горизонтальна проекція і розріз демонтованої фортеці Станиславова». У верхньому лівому куті зазначено «Лемберг 812». Хоча, це не єдина дата на плані.
Внизу, у куточку крайнього перерізу, стоїть позначка «copirt 16 / 7 1895» і чийсь підпис. Польські дослідники вважають, що це копія плану 1812 року, зроблена наприкінці ХІХ століття. Але є й інша версія. Поруч нанесений підпис картографа, він зовсім інший. До того ж, усі написи на мапі вицвіли, а позначка 1895 року зроблена насиченим чорним чорнилом. Ще й слово «copirt» дослівно перекладається як «скопійовано», тобто цілком може бути, що якийсь австрійській чиновник зробив на оригіналі відмітку, що з нього зроблена копія.
Хто виконав план? Дивно, але автор підписався французькою, хоча інші написи плану німецькі. Спробуємо ідентифікувати топографа. Прізвище нагадує «Pulszky». Олена Бучик висловила припущення, що це може бути угорський аристократ Пульшки. У нижньому ряді вдалось розібрати два останніх слова «Genie Corps» – інженерний корпус або інженерні війська. За логікою, перед ними мусило б йти військове звання, але воно не читабельне.
Перед прізвищем Пульшки теж стоять якісь літери. Можна припустити, що то його дворянський титул. З інших джерел довідуємося, що серед отих Пульшок був такий собі Кароль Емануель, який у 1799 році отримав від цісаря баронський титул за військові заслуги. Він служив в армії, в чині генерал-майора брав участь у битві під Фейстрицем у 1813 році, а помер генерал-лейтенантом у 1830. Теоретично, це може бути він.
Історик Чеслав Хованець у своєму рукописі «Історія Станиславівської фортеці» подає цікаву інформацію. У липні 1812 року військова комісія передала станиславівську фортецю релігійному фонду – державній установі, яка відала реквізованими церковними і монастирськими маєтками. Взамін фондовики мали власним коштом провести демонтаж міських укріплень.
«Визнаючи її вартість як фортифікаційної пам’ятки, – пише Хованець, – аби залишити хоча б слід на папері, розпорядились зробити плани, обміри і шкіци фортифікацій. Це завдання протягом кількох місяців 1812 року виконував полковник …, і в такий спосіб залишились нам на кількох аркушах досить докладні зображення, які нині заховані у військових архівах Відня».
Прізвище полковника пан Чеслав не наводить. Це може бути той самий Пульшки до підвищення, хтось із його підлеглих, або взагалі – якийсь інший офіцер. Йдеться про кілька аркушів, а план лише один. Натомість зі скану видно, що він складається з двох половинок, до того ж, могла бути пояснювальна записка. Відтак, є надія, що у Відні зберігається більш повна версія. А тамтешні розцінки нам приблизно відомі.
Агонія Станиславівської фортеці
Перейдемо власне до плану. Насамперед на ньому нанесені укріплення – середмістя являє велику сіру пляму. Хоча деякі об’єкти все ж є: старий єзуїтський костел і колегіум, колегіата, палац Потоцьких. На території останнього позначені два бічних флігелі і головний корпус у глибині подвір’я. Що тоді, що зараз від нього збереглося лише одне ліве крило.
Уздовж периметру стін написи «форштадт». Так раніше називали передмістя. Рижуватим кольором зафарбовані дерев’яні будинки, рожевим – вогнетривкі. Зауважте, що частина дерев’яних будівель всередині має косий хрест. Може це корчми та заїзди, або господарські споруди? Найбільша забудова спостерігається на західній околиці, біля Тисменицької брами. Колись її прикривав потужний земляний равелін, приблизно такий, як за палацом Потоцьких, але на момент складання плану його зруйнували під нуль. За брамою дорога розходиться. Пряме продовження відповідає теперішній вулиці Мазепи, північне відгалуження – це Бельведерська, а південне – Вічевий майдан і початок вулиці Незалежності.
Рожевий чотирикутник у бастіоні № 8 – головна міська синагога. Її будували з величезними проблемами і остаточно завершили у 1777 році. Нацисти знищили божницю, зараз там сквер Руської Трійці.
Якщо уважно придивитись, по зовнішньому периметру бастіонів проходить пурпурна лінія. Час від часу вона переривається, це значить, що укріплення вже почали зносити. Добре видно, що нищення фортеці стартувало з Вірменської хвіртки, яка розташовувалась за однойменним костелом. Трохи дивно, адже одразу за стіною проходив рів, дном якого біг струмочок, але жодного мосту там не позначено.
На момент картографування вже практично розібраний бастіон № 7, який розташовувався на місці теперішньої філармонії. Від нього протоптані доріжки, від яких зародились сучасні вулиці Вітовського та Курбаса. Остання впирається в дорогу, що оминає фортецю зі сходу. Це прообраз вулиці Грушевського.
У лівій частині мапи позначені перерізи бастіонів і куртин* фортеці. Найбільш цікавим є крайнє нижнє, де зображено якусь будівлю. Напис вгорі свідчить, що це переріз P-L. Він відповідає бастіону № 3, там колись був міський арсенал. Сховище зброї та боєприпасів являло собою приземкувату одноповерхову споруду, фактично вмуровану в стіну. Арсенал знищили у міжвоєнний період, він розташовувався на місці теперішнього базару «П’ятачок».
Фрагмент мапи – Арсенал
Смерть фортеці яскраво описав Чеслав Хованець:
«Почали з нищення Тисменицької і Галицької брам, під час якого необачно знищили мармурові таблиці, вмуровані на честь заслуг Станіслава Потоцького. Зруйнували куртини, що відокремлювали середмістя від передмість, розібрали мури на цеглу, що в якості будівельного матеріалу знайшла численних покупців. Розкопали рви і засипали їх землею, замість фос влаштували широкі вулиці. У подальшому у такий самий спосіб почали нищити бастіони з південного сходу і зі сходу для з’єднання Тисменицького і Заболотівського передмість з центром міста. Інтенсивні роботи тривалі шість років і завершились близько 1818».
Залишки укріплень (нині – Фортечний провулок), 1930-ті роки. Фото Чеслава Хованця
Потім темп сповільнився, але розбирання фортеці тривало. Справу австрійців продовжили поляки, які зруйнували старий арсенал. Совіти відзначились нищенням бастіону для побудови обкому. Сьогодні від величної Станиславівської твердині залишився тільки клаптик автентичної стіни у Фортечному провулку.
* Куртина (від французької «courtine» – завіса) – ділянка стіни або фортечного валу між двома бастіонами.
Comments are closed.