«Довгожителі» Станиславова

Для іванофранківців давно стало звичним явищем, коли, наприклад, в одному приміщенні сьогодні відкривається аптека, завтра там уже ігрові автомати, а післязавтра продають секонд-хенд. Колись то було інакше. Якщо у Станиславові відкривалося щось серйозне, то потім працювало довго, переходячи від батька до сина. Нині більшість міських закладів та установ мають у кращому випадку кілька десятиліть своєї історії. Втім, є й такі, що більше ста років не змінюють свого прямого призначення і приміщення. Сьогодні – про «довгожителів».

Навчальний заклад

Більшість шкіл та корпусів вишів, розташованих у центрі міста, містяться у старих будів-лях. Серед них абсолютним ветеранам є морфологічний корпус Медичного університету на майдані Шептицького. Дата його народження – 1744 рік.

Спочатку тут містився єзуїтський колегіум (щось на кшталт середньовічного технікуму), потім австрійська державна гімназія, яку змінила аналогічна польська. За «перших совітів» у приміщенні відкрили середню школу, а з 1945 року сюди в’їхав медінститут. Часи змінилися, теперішніх студентів не те що різками не січуть, але, як запевняє керівництво, навіть хабарів не вимагають. Особливо при вступі на державну форму навчання.

Храм

Найстаршою церквою міста є кафедральний собор Святого Воскресіння. Він збудований у 1763 році як костел єзуїтів. Після ліквідації чернечого ордену костел занепав, а потім його взагалі закрили через аварійний стан. Лише після капітального ремонту (1838 р.) у храмі знову починають правити служби. А через 11 років святиню передали греко-католицькій громаді. Вона господарює тут і досі. Цікаво, що навіть за радянських часів церкву не закрили. Щоправда, тоді вона належала православним.

Лікарня

Сьогодні мало хто звертає увагу на головний корпус міської лікарні на Мазепи. А це найстарша лікарня міста. Її збудували у далекому 1842 році як окружний цивільний шпиталь. Кошти на будівництво дав губернатор Галичини Фердинанд д’Есте. Його ж ім’я і носила ця лічниця. З того часу змінювалися правителі, режими, ідеології, а лікарня все працює. Якщо бути точним, то вже 168 років.

Лазня

Чомусь екскурсоводи оминають цей об’єкт, та й у путівниках не побачиш її зображення. Шкода! Але ж це найдавніша лазня в Україні. Вона знаходиться на вулиці Низовій, 5 і добре відома франківцям, які не мають вдома ванни чи душу.

Свою історію наша лазня виводить від 1845 року, коли приватний підприємець Гуравський не пожалкував 16000 флоринів і збагатив місто «паровою купальнею з ваннами». Свого часу сам Іван Франко тут непогано провів час із товаришами по партії. Щоправда, меморіальної дошки на лазні немає. Проте, пиво досі дешеве.

Банк

Як відомо – гроші люблять тишу і стабільність А найстабільнішим банком можна вважати ощадний. І приміщення у нього відповідне – із понад 120-річною історією. Мова йде про будинок обласного управління Ощадбанку по Мазепи, 14. Його звели у 1884 році як міську касу ощадності.

За довгі роки існування ці стіни бачили австрійські корони, польські злоті, німецькі марки, радянські рублі, легендарні купоно-карбованці і нарешті україн-ські гривні. Можливо, колись там запанує євро, але, напевно, то буде не скоро.

Завод

Колись у місті було багато заводів і фабрик. Навіть більше, ніж сьогодні гіпермаркетів. Найстарішими промисловими підприємствами вважаються локомотиворемонтний завод та обласне об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. Вони унікальні тим, що зберегли виробничі цехи, яким понад 100 років. Паротягоремонтний цех завершили у 1895 році, а головний корпус фабрики дріжджів Лібермана спорудили близько 1907-го. В обох цехах робота кипить і сьогодні.

Міст

Здавалось би – мости можуть стояти вічно. Їх треба лише іноді ремонтувати. Якби ми жили десь у Венеції, то так би воно і було. Проте на Західній Україні з мостами особливо не церемонилися. Їх то бомбили, то підривали, а нещодавно більшість ледь не позмивало повінню. Тому мости у Івано-Франківську переважно нові – радянські. Крім одного. Його і мостом назвати важко – так, залізничний переїзд через вулицю Вовчинецьку.

Свого часу ця ділянка вважалась особливо небезпечною для фірманів зі стажем. І ось коли когось вчергове переїхало потягом, австрійці у 1906 році спорудили міст. Він і зараз діє. Найцікавішим є те, що при сильних зливах тунель не підтоплюється. Вміли ж австріяки будувати!

Вокзал

Той вокзал, що маємо нині, це вже друга версія. Але й вона розміняла першу сотню. Залізницю через місто проклали ще у 1866 році, тоді ж збудували і колійовий палац. Але з часом пасажирообіг настільки збільшився, що виникла потреба у розбудові приміщення. Тому у 1908 році наш вокзал набув сьогоднішніх рис.

Фотоательє

Хто цікавиться фотографією знає, що продукція фотоательє «Рембрандт» достатньо високої якості. Можливо це обумовлено віковою традицією закладу. Фірма з такою назвою заснована у 1903 році, а з 1909-го беззмінно перебуває в колишньому будинку Егера по Січових Стрільців, 16. За радянських часів фотоательє називалося «Ракурс», але нові українські власники повернули закладові історичну назву.

Аптека

Одна з туристичних родзинок Львова – знаменита аптека-музей «Під чорним орлом», що працює аж з 1735 року. У Франківську також є старовинний діючий фармацевтичний заклад, щоправда трохи молодший. У 1910 році станиславівський фармацевт Арматис відкрив приватну аптеку на вулиці Собеського (тепер Січових Стрільців, 26). Це була вже п’ята аптека у місті, і, як всі її попередниці, мала власну назву – «Під ангелом». Як на мене, то під ангелом якось зручніше себе почуваєш, ніж під орлом, та ще й чорним.

***

Останнє десятиліття виявилось фатальним для багатьох старовинних закладів Івано-Франківська. Під натиском нових власників і забудовників припинили існування пивзавод (1767), військовий шпиталь (1802), казар-ми інфантерії (навпроти Білого будинку – 1889), готель «Центральний» (пізніше «Зірка» – 1904), кінотеатр «Олімпія» (пізніше «Шевченка» – 1910). Можливо, варто задуматись над історичною спадщиною, а то через 100 років нащадки будуть «милуватися» лише хрущовками, Білим будинком та гіпермаркетами.

У статті використані листівки з колекції Зеновія Жеребецького