За Польщі у Станиславові диваків-оригіналів не бракувало. Але з них вирізнявся один чоловік, якого називали Професором.
Він постійно возив за собою скриню на колесах, запевняючи перехожих, що там його цінний винахід. Про цього дядька вдалося довідатись трохи більше.
Звали його Володимир Бурчицькій, і спочатку він був доволі поважною людиною — радником суду. Проте з часом у нього виявилися проблеми з головою. Бурчицький вважав себе винахідником і дуже боявся злодіїв, які неодмінно мали вкрасти його винаходи, а його самого вбити. Він навіть обклав оловом свою халупу на вулиці Колійовій — аби підступні вороги просвітили її рентгеном.
Професор мав доньку-каліку. Щодня возив її на візочку до парку Ромашкана (нині — Шевченка), щоб та дихала чистим повітрям. Ось як сучасники описують найвідомішого вар’ята Станиславова: «Зарослий, зодягнений начорно, з твердим на голові «габігом», старий дивак, разом з дочкою робили враження героїв із казки про сімох карликів чи фігур маріонеткового театру».
А потім виявилося, що Бурчицький був далеко не дурний. Його син запатентував два винаходи — фосфорне «вічне світло» та автоматичне погашення вогню у каміні. Казали, що їх він поцупив у батька.
