Сьогодні українці багато не літають, бо дорого. А ще років так за двадцять дозволити собі придбати авіаквиток могли всі. Літали багато – у Крим, Москву, Сибір і Середню Азію. Щодня івано-франківський аеродром приймав та відправляв десятки пасажирських літаків. Переважна більшість рейсів завершувалась вдало, проте час від часу траплялись інциденти.
 |
Зверху видно не все
Це сталося на День Перемоги, тобто 9 травня 1974 року. Зі Свердловська (тепер Єкатеринбург) до Франківська вилетів пасажирський лайнер Ил-18в. До цього екіпаж ніколи сюди не літав, оскільки раніше рейси були до Львова, але через ремонт тамошньої смуги літак скерували до нас. І ось, не долітаючи 17 км до міста, штурман побачив так звану «площадку АХР» (авіаційно-хімічних робіт), простіше кажучи, – ґрунтову смугу сільгоспавіації.
Оскільки ніхто з екіпажа не знав, як має виглядати франківський аеродром, то всі повірили штурману та перейшли до візуальної посадки, не дивлячись на прибори. Це була помилка. Справа у тому, що та ґрунтова смуга заледве мала 500 м, а довжина пробігу Ил-18в становить 800 м. Як наслідок, літак вийшов за межі смуги, потрапив у яму та частково зруйнувався.
На щастя, ніхто не загинув. Подію класифікували як авіаційний інцидент (пошкодження повітряного судна без людських жертв) та визнали, що екіпаж халатно поставився до виконання службових обов’язків.
Трос на згадку
Багато мешканців міста раніше працювало на нафтопромислах у Сибіру. Возили їх туди літаками. 21 червня 1984 року 75 нафтовиків піднялися на борт Ту-134а, бортовий номер 65874. Маршрут перельоту: Івано-Франківськ – Бориспіль – Казань – Нижньовартовськ. Оскільки всі пасажири летіли у кінцеву точку маршруту, то командир корабля Ольховський вирішив не робити посадку із дозаправкою у Борисполі, а рухатися прямо на Казань. Він узяв на борт додатковий запас палива… і перевантажив машину на 4 т.
Це відбилося на злеті. Перевантажений літак зміг відірватися від землі лишень за 100 м від торця полоси. Але пілот не врахував один нюанс – аеродром є сумісного базування. Тобто, поруч із цивільними тут дислокуються і військові літаки. А винищувачі МиГ-29 мають значно вищу швидкість і можуть виїхати за смугу при посадці. Тому в її торцях встановлюють АТУ («аварийная тормозная установка»). АТУ – це дві сталеві щогли, між якими натягнуті вертикальні й горизонтальні металеві троси. Вони утворюють сітку, що «ловить» винищувач. Саме ці троси й зачепив бідолашний Ту-134. Літак пошкодив крило, шасі, порвав трос АТУ і з його обривком летів аж до самого Борисполя, де здійснив аварійну посадку.
Пошкодження виявилися настільки серйозними, що літак списали та передали у Ризький інститут інженерів цивільної авіації в якості навчального посібника. Винних суворо покарали. Пілотів відсторонили від льотної роботи, а командира екіпажа та диспетчера, що випустив перевантажений літак, взагалі звільнили.
 АТУ – піднято. Саме за таку сітку колись зачепився Ту-134а з нафтовиками |
Побачити Швецію
Із бурхливим розвитком цивільної авіації з’явились так звані «побічні продукти». Мова йде про повітряних піратів. Нині сформувався стереотип, що авіатерорист обов’язково має бути як не арабом-шахідом, так «лицем кавказької національності». Проте «наш» повітряний пірат виявився уродженцем міста Копейськ Челябінської області.
То знову були вахтовики. 21 січня 1989 року їх мали відвезти до Києва, а вже там – пересадка на Сибір. Того дня рейс виконував літак Ан-24. Серед робочих на борт піднявся і такий собі Сергій Зємсков, 1966 року народження. Коли літак почав вирулювати на злітно-посадкову смугу, він піднявся з місця та заявив, що має бомбу, а тому сьогодні всі летять до Швеції.
Але простим роботягам з ним було не по дорозі. Почалася бійка, під час якої терорист-невдаха намагався підірвати свою «бомбу». Вона складалась із хлопавок, пляшечок уайтспіриту та балончиків для запальничок. Виникло невеличке загоряння, яке швидко потушили. Кажуть, що того пірата били всі – і пасажири, і бортпровідниця, і навіть другий пілот, який спеціально для того прибіг із кабіни.
Коли прибули «органи», то Зємсков кинувся до них як до рідних. Пізніше його визнали психічно хворим і запроторили до психлікарні. Може він уже одужав і махнув до Стокгольму по «гарячій путівці»?
Операція «Набат»
Оскільки міжнародний тероризм існує, то з ним треба якось боротись. Для цього розроблено цілу низку заходів, серед яких і сигнал «Набат». Він означає спробу захоплення цивільного літака й заходи, які застосовуються, аби цього не допустити. Одного разу «Набат» лунав у Івано-Франківську.
Останні роки існування СРСР запам’яталися тотальним дефіцитом. Щоправда, це мало стосувалося Москви, де можна було придбати все – від червоної ікри до бразильської кави. Тому екіпажам, які літали у столицю, друзі, знайомі та колеги завжди замовляли дефіцит. Якось такий літак повертався до Франківська, й на підльоті командир повітряного судна сказав в ефір фразу «Готуйте групу захвату». Таким чином він натякав, що заявки виконані, та нехай люди виходять забирати свої передачі. Проте, його зрозуміли буквально!
Диспетчер, який регулярно дивився новини, уявив, що літак став жертвою повітряних піратів. За інструкцією він задав пілоту контрольне запитання (уточніть висоту, курс і т. п.). Льотчик мав у відповіді сказати кодову фразу, що все в порядку. Але пілот чомусь сформулював свою відповідь інакше. Переляканий диспетчер остаточно переконався, що з літаком щось не те та оголосив «Набат».
Картина маслом: літак зарулює на стоянку перед авіавокзалом, але трап чомусь не подають. Замість того його оточують озброєні бійці спецпідрозділу КДБ у масках, які готуються до штурму. Екіпаж і пасажири – в шоці. Коли все з’ясувалось, то пілот отримав капітальну прочуханку та був на три місяці усунутий від льотної роботи.
Катастрофи гелікоптерів
В авіації існує чітка класифікація усіх надзвичайних ситуацій, які називаються авіаційними пригодами. Якщо літак зазнав ушкоджень, то це аварія. Якщо загинули люди – катастрофа. Для цивільної авіації Прикарпаття дата 21 січня 2009 року стала чорним днем.
Тоді з Ужгорода піднявся надлегкий гелікоптер Eurocopter AS 350, який узяв курс на Івано-Франківськ. Він належав приватній київській фірмі «Атолл Холдинг». Машиною керували пілоти Петро Герца (46 років) та Сергій Анопко (26 років). При підльоті до Франківська вони знизились і потрапили у густий туман. Під селом Горохолино Богородчанського району вертоліт зачепив лінію електропередач, впав і вибухнув. Обидва пілоти загинули.
На жаль, це не єдина катастрофа крилатої машини на Франківщині. 3 серпня 2008 року біля села Черганівка Косівського району впав і згорів вертоліт MBB Bo 105 приватного місцевого авіаклубу «Явсон». Загинуло троє людей, серед яких – австрійський пілот.
Екстрім для губернатора
А цей випадок катастрофою ледь не став. 5 листопада 2008 року, рейс №356 «Івано-Франківськ-Київ», літак Embraer 145 компанії «Дніпроавіа». У пункті призначення густий туман, але пілот вирішує сідати. При посадці відчувається сильний удар, літак починає завалюватися на правий бік. Пілот різко здіймає машину в небо. Потім було ще три спроби сісти, але всі вони завершились невдало. Близько години літак кружляв над містом, спалюючи пальне, після чого взяв курс на Львів.
А там його вже чекали. Смугу залили аварійною піною та підняли на ноги всі рятувальні служби. Перед посадкою до пасажирів вийшов бортпровідник, попросив пристебнутись, нахилитися вперед і закрити голову руками.
На щастя, все обійшлось, і літак сів благополучно. Вже на землі виявили вм’ятину на кінці лівого крила. Було розслідування, але результати не оприлюднили.
Серед 12 пасажирів того рейсу був тодішній голова Івано-Франківської ОДА Микола Палійчук…
Comments are closed.