Про те, що тут міститься серйозна установа, свідчить гармата перед входом. Ця 76 мм протитанкова ЗИС-3 «прикриває» філію Національного військово-історичного музею України — музей «Герої Дніпра» (Національної Гвардії, 14Д). Танки сюди, може, й не пройдуть, а от «Репортеру» вдалося.
Директор музею Ярема Кваснюк — професійний військовий, це видно одразу — серйозний, підтягнутий. Чому музей називається саме так? «Справа в тому, що після війни у нашому місті дислокувався штаб 38 армії та деякі її частини, — пояснює Кваснюк. — У 1966 році при ній був створений музей бойової слави. А оскільки найбільший героїзм солдати дивізії проявили під час форсування Дніпра, то й назву музей отримав відповідну».
Директор музею Ярема Кваснюк з автоматом ППС
Починаємо екскурсію. Домінантою вестибюля є 120 мм полковий міномет. За словами директора, це найстрашніша зброя Другої світової. Вчені підрахували, що до 80% втрат піхоти приходилося саме на цей вид зброї. Міномет стріляє по навісній траєкторії — міна буквально падає вам на голову. Від неї не сховаєшся ні за стінкою, ні в окопі. А найстрашніше потрапити під мінометний обстріл у лісі — від удару об гілки чи верхівки дерев міна розривається, й осколки «парасолькою» накривають все навколо. В часи війни мінометники так набили руку (чи око), що могли вкинути міну навіть у комин будинку. До речі, «батьком» міномету є українець — артилерійський офіцер Леонід Гобято…
Вхід до музею охороняє протитанкова гармата
Великим плюсом музею є те, що експонати не «замуровані» у вітринах. Їх можна торкатися, фотографувати і навіть уявляти себе як не Анкою-кулеметницею, то грозою чорношкірих борців за свободу. Також у музеї проводять практичні заняття зі школярами зі збирання-розбирання зброї, вивчення боєприпасів і засобів зв’язку.
Дерев’яними сходами, повз портрети командувачів армією (корпусом) доби Незалежності, йдемо на другий поверх. Тут за склом зберігається місцева «реліквія» — парадний мундир маршала Москаленка. До речі, його біографія доволі цікава, може, гідна навіть окремої розповіді.
З експозиції можна уявити, як Червона армія вибивала німців із Прикарпаття. На старих фото — пошкоджений поштамт, підірвана ратуша, зруйновані мости через обидві Бистриці. Вулицею йдуть солдати, які щойно зайняли місто. Дата — 27 липня 1944 року.
Тут проводять заняття зі зброєю школярі, студенти, пластуни
Наступний зал наповнений зразками стрілецької зброї. Ми звикли, що головним піхотним «брендом» тої війни є пістолет-кулемет Шпагіна (ППШ). Натомість, Ярема Кваснюк каже, що найвдалішим автоматом був ППС (пістолет-кулемет Судаєва). Його почали розробляти у блокадному Ленінграді. Через скруту з матеріалами тамтешні конструктори створили «економ-варіант» автомата, який видався легшим, дешевшим і практичнішим за ППШ. Завдяки простій конструкції його можна було збирати у будь-якій слюсарній майстерні. ППС мав меншу скорострільність, але стріляв значно кучніше. Ріжковий магазин вміщав 35 патронів, перезаряджати його було легше та швидше, ніж диск ППШ. Через невеликі габарити автомат перебував на озброєнні танкістів, десантників і розвідників.
Через пару кроків нас зустрічає величезний банер «Збройні сили України — на варті Держави!». У цьому залі можна побачити зразки зброї сучасного війська. Знову усілякі кулемети, гранатомети, «широкий асортимент» мін, снайперські гвинтівки та кілька видів автомата Калашнікова. Дивишся й думаєш: це все — радянський спадок, а де ж продукція нашої «оборонки»?
Втішаючи себе надією, що колись тут з’являться й українські експонати, спускаємося вже знайомими сходами. Але це ще не кінець екскурсії, бо попереду родзинка музею — діорама «Подвиг на Дніпрі». Її створили два художники-фронтовики: Костянтин Лебедєв і Микола Варення.
Загальна площа живописного полотна становить 68 м2, а кількість персонажів перевищує 100 осіб! Цікаво, що малювали на танкових брезентах, а електротехнічне обладнання виготовили у Чехословаччині. Виявляється, під час війни до складу 38 армії входив Перший чехословацький корпус, яким командував Людвіг Свобода. На момент створення діорами він був президентом Республіки та погодився допомогти колишнім бойовим друзям.
Фрагмент діорами «Подвиг на Дніпрі»
Вхід до діорами — через землянку, точну копію оборонної споруди, з якої генерал Москаленко спостерігав за форсуванням Дніпра. Далі заходимо у напівтемну залу, влаштовуємося на стільцях та дивимось у траншею на передньому плані, де валяється муляж мертвого німця. Гасне світло, чуємо голос знаменитого диктора Совінформбюро Юрія Левітана. Гітлер вважав його особистим ворогом і навіть пообіцяв, що коли займе Москву, то зробить з його шкіри барабан. Проте обійшлося. Коли створювали музей, Левітан погодився озвучити франківську діораму…
Далі події розгортаються стрімко. Прожектор висвітлює різні живописні фрагменти, коментує події Левітан. Все це супроводжується звуковими і світловими спецефектами, які підсилює нещодавно придбаний домашній кінотеатр.
Нарешті Дніпро форсовано. Київ звільнено, можна йти до-дому. Вже прощаючись, директор говорить цікаву річ. За його словами, є проект розмістити поруч із музеєм кілька одиниць бронетанкової та спеціальної техніки. Якщо питання із землею (а це вісім соток) вирішиться позитивно, то незабаром до Франківська повернуться танки…
