Анекдоти про Горького

Як ви вважаєте, хто з літераторів був найбільше вшанований у нашому місті? Ні, не Шевченко. І не Франко. І навіть не Міцкевич. Ні за що не вгадаєте. Це – Максим Горький! Свого часу тут йому встановили цілих три пам’ятники.

Погана компанія

У СРСР Горький вважався справжнім класиком. Причому не революційно-доморощеним, як Дем’ян Бідний чи Дмитро Фурманов, а всесвітньо відомим, який отримав визнання ще до революції.

Більшість російських класиків не визнали більшовиків і виїхали на Захід. Горький теж спочатку побив горшки з комуністами та 1921 року емігрував. Жив у Берліні, Празі, Соренто (Італія). Але, на відміну від літераторів-вигнанців, Горький публічно не проклинав радянську владу, а продовжував їй симпатизувати. Це помітили, оцінили та почали наполегливо кликати письменника повернутись. У 1928 році, після особистого запрошення Сталіна, Горький їде в мандрівку по СРСР, під час якої йому демонструють досягнення нової влади. Він навіть примудрився написати позитивний відгук про режим Соловецького табору.

У 1932 році письменник остаточно повертається в Росію. Тут він встиг зробити дві капітальні речі – заснувати Спілку письменників та започаткувати знамениту серію біографій «Життя знаменитих людей» (ЖЗЛ), яка виходить і нині. Помер Горький у 1936 році, причому деякі історики вважають обставини його смерті підозрілими. Після поховання у Кремлівській стіні радянська влада зробила з письменника справжню ікону.

Після Другої світової війни наше місто Станіслав не пасло задніх у справі увіковічення «пролетарського буревісника». Місцем найбільшого скупчення усіляких статуй, бюстів і т. д. у радянські часи був парк імені Шевченка. Серед них найбільшою була скульптурна група, яка зображала товаришів Сталіна та Горького під час цікавої бесіди. Цей пам’ятник встановили на початку 1950-х років на так званій «алеї преси», поруч із газетними стендами. Матеріалом послужив гіпс, який був хоча й недовговічним, проте дешевим. Але навіть якби цей пам’ятник відлили із бронзи, довго б він не протримався. Після розвінчання культу особи Сталіна у 1956 році по всій країні почалось масове знесення його скульптурних зображень. І хоча проти пролетарського письменника радянська влада нічого не мала, через «погану компанію» пам’ятник знесли.

Капелюха письменник зняв, аби не приваблювати птахів

Глядячи на цю скульптурну композицію, хочеться згадати старий анекдот.

Якось запросив до себе Сталін письменника і каже:

– Товаришу Горький, ви написали чудовий, правдивий роман «Мати». Але тема батьківства там розкрита не до кінця. Не бажаєте написати продовження – роман «Батько», де головним персонажем буду я?

– Навіть не знаю, що вам відповісти, товаришу Сталін. Задум грандіозний, і я не впевнений, чи впораюсь.

– А ви спробуйте. Як кажуть: «Папитка – не питка». Правда, товаришу Берія?

Може, саме через те, що світ так і не побачив того анекдотичного роману, обставини смерті Горького досі викликають підозру?

Корови не літають

Приблизно у той самий час ще один пам’ятник встановили на березі паркового озера. Навряд чи вдасться знайти імена його скульп-торів та архітекторів, оскільки то була звичайна штамповка. Залізобетонний пам’ятник виготовили на Львівській скульптурній фабриці №3. Висота фігури – 2,2 м. Як можна побачити на фото, про мистецтво тут не йдеться. Та й залізобетон більше доречний при спорудженні бункерів, а не пам’ятників. Тому і простояв він не довго, менше 20 років.

Одним із брендів Горького був знаменитий солом’яний капелюх. Безіменний скульптор чомусь примусив письменника зняти його та взяти в руку. І на це є ще один анекдот.

Якось пішли Ленін з Горьким гуляти у парк. Над ними пролітала ворона і, вибачте, нагадила на голову письменника. Той зняв капелюх і, протираючи його від пташиного помету, із харак-терним поволзьким акцентом вимовив: «Хорошо!». На що Ленін резонно запитав: «Чого ж хорошого-то?». «А те хорошо, що корови не літають!».

Тиран і Буревісник. Бесіда

Ближче до дітей

У 1950-х роках на вулиці Дністровській був дитячий майданчик (тепер там штаб МНС). Серед лавочок, грибочків і пісочниць, у центрі невеликого квітника височів залізобетонний Максим Горький. Хоча дієслово «височів» тут не зовсім доречно, оскільки висота цегляного постаменту становила лише 20 сантиметрів. Весною і літом складалося враження, що пролетарський письменник просто стоїть на клумбі, зухвало ігноруючи табличку «По газонах не ходити».

Пам’ятник виготовила вже знайома нам Львівська залізобетонна фабрика і був він точною копією свого паркового колеги. Можливо, на дитячому майданчику більш доречнішими були би гойдалки, але певна логіка у виборі місця таки існувала. Адже поруч була розташована міська бібліотека №1, де періодично відбувалися лекції та літературні вечори. На них неодноразово розглядали творчість Максима Горького.

При будівництві штабу цивільної оборони знесли і пам’ятник, і майданчик.