Під час революцій люди стають занадто довірливими й легко «ведуться» на усілякі чутки. Пам’ятаєте, як у лютому цього року звістка про наближення «автобусів із закарпатськими тітушками і одеським Беркутом» поставила на вуха весь Франківськ?
Тоді самооборона перекрила міст на Пасічну, чекали гостей, потім навіть примудрилися ловити когось у дворах, хоча, звісно, ніхто так і не приїхав, пише Репортер.
Подібний «алярм» відбувся у Станиславові на початку ХХ століття. 25 травня 1919 року бойовики Польської Організації Військової (ПОВ) підняли повстання проти ЗУНР і захопили місто. Комендантом став поручник Антоні Деблессем, який написав цікаві спогади.
Поляки тоді здорово нервували. Їхні регулярні війська були ще далеко, натомість попри місто відступали потужні колони УГА. Заверни одна з них до Станиславова, і від того ПОВ мало б що залишилось.
27 травня до штабу повстанців прискакав офіцер на змиленому коні. Ледве перевівши дух, він прокричав, що з боку Павлівки на місто під прикриттям кавалерії йде ворожа піхота. Той керунок прикривав слабенький польський блокпост, звідки й прибув вістовий. Деблессем зреагував миттєво. Усі, хто був у штабі, завантажились на дві автівки та, прихопивши чотири кулемети, рушили в бік Павлівки.
Їхній поспішний виїзд з казарм на 3 Мая (тепер Грушевського) не залишився непоміченим. Містом одразу поповзли чутки, що начальство втекло і Станиславів ось-ось займуть українці. Найбільш істеричні пакували валізи.
Коли ж Деблессем прибув на блокпост, тамтешні вояки поводились якось непевно і не дивились йому в очі. Виявляється, за українську кавалерію вони прийняли стадо корів, яке підганяли пастухи на конях. А «піхотинцями» були прості селяни, які поверталися з роботи в полі.
