Цьогоріч виповнюється 130 років з дня смерті Степана Стефурака. Народився він у Старому Угриневі і був одним з кращих коміків першого українського професійного театру Галичини.
Це був театр товариства «Руська бесіда», який, за словами калуської режисерки Люби Липовської, був попередником львівських заньківчан. Степан Стефурак грав у його виставах з 1869 року аж до смерті — 1888 року. Актрисою тут була і його дружина — Іванна Стефуракова.
Фото взяте з сайту h.ua
Найкраще Степану давались комедійні ролі, тому його можна було побачити на виставах «Сватання на Гончарівці», «Наталка Полтавка», «Ревізор». Його коронною роллю, згідно з думкою Івана Франка, був Шельменко з вистави «Шельменко — волосний писар». Саме Іван Франко назвав його артистом «дійсно талановитим і заслуженим», пишуть на сайті Kaush News.
Сучасники говорили про наявний у нього дар імпровізації, вміння невловимо поєднати гірке і смішне, траґедійне і комедійне.
Степан Стефурак грав у театрі разом із Марком Кропивницьким. Останній, через галицьку нужду, виїхав до Наддніпрянщини, де заснував «театр корифеїв». Тут грали, зокрема, знамениті Марія Заньковецька та Марія Садовська-Барілотті.
— Серед спогадів старих калушан можна почути про щорічні відвідини Калуша українським театром в «огірковий період», — говорить Люба Липовська. — Тобто, коли на городах збирали огірки. Виступав цей приїжджий театр у Народному домі. Часто ставили «Наталку Полтавку». Їздили вони на возах зі всіма костюмами й декораціями. Так об’їжджали не тільки провінційні міста, але й села. Місцеві жителі готували їм сцену, шукали візника і коней для перевезення в інші села, збирали кошти. Це спогади про 20-ті роки минулого століття. Проте, думаю подібна ситуація спостерігалась і в раніші роки діяльності театру «Руської бесіди».
Постійні переїзди, відсутність фінансової стабільності не могли не позначитися на здоров’ї артистів театру. Відомо, що з 1869 року актори театру «Руської бесіди» отримували грошову допомогу від Галицького сейму. Проте, її було недостатньо для повноцінного життя. Про це у своїй статті зазначав й Іван Франко.
Зокрема, наголошував, щоб через таку матеріальну скруту «не довелося, за прикладом покійного Стефурака, вмирати майже голодною смертю».
Степан Стефурак у нужді помер 25 вересня 1888 року. Йому було 42 роки. Похований на Личаківському кладовищі.
Три роки перед тим актор поховав свою дружину — 36-річну Іванну. Похована вона на кладовищі у Бродах. Нащадків актори не мали.
