30 січня 1901 у Львові Андрей Шептицький став галицьким митрополитом.
Він може слугувати зразком парадоксу: граф з полонізованої родини, з блискучою освітою та чудовими перспективами, покидає все та йде в монастир, щоб невдовзі стати одним з духовних лідерів українського народу.
Мало хто зробив стільки для церковного життя в Україні, як митрополит Андрей Шептицький. Та й не лише для церковного. Митрополит був одним з найбагатших людей Галичини. У 1910 році лише на банківських рахунках Шептицького знаходилось біля 40 млн. крон (за тогочасним курсом це 10 млн. дол.), а загальна вартість його капіталів оцінувалась у 611 млн. крон (152 млн). На сьогоднішній день це становить біля 1,8 млрд. доларів.
Переважну частину своїх доходів митрополит витрачав на благодійність. Він засновує Український Національний Музей (тепер Національний музей у Львові), для якого купив у 1905 році приміщення за 34 000 доларів. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, майстерня Модеста Сосенка та Осипа Курила. Лише на будинки для сиріт він виділив 1 млн. доларів. Не випадково 2015 рік в Україні УГКЦ оголосила роком Андрея Шептицького, а також розпочала процедуру беатифікації. Сьогодні пропонуємо дізнатися якими ж були думки митрополита про різні аспекти життя.
Про національну єдність
Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей.
Патріотизм
Злочин, скоєний в ім’я патріотизму єсть тим більшим злочином проти народу, чим більше може подобатися, чим більше може бути приводом до похвалювання, до втіхи з того, що єсть злом. Кожний злочин патріотичний, чим більше може подобатися погано зрозумілому патріотизмові єсть спокусою, силою, котра бодай веде народ до такого стану, в котрім поняття добра і зла затираються, мішаються і заступаються взаємно. Дорогою тою, що низькому, погано зрозумілому і чуттєвому патріотизмові подобається, шириться зараза, що пожирає найліпші, бо найблагородніші народні сили.
Про працю
Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати колись строгий рахунок перед Богом.
Влада
Ті труднощі, що зв’язані з верховним проводом, розв’язуються мирно і, за Божою ласкою, корисно для загального життя. Але коли тих умов немає, а тому немає і Божого благословенства, на поверхню суспільного життя висуваються одиниці, нездібні бути провідниками, які тим самим приносять радше шкоду, ніж користь, бо замість дбати про загальне добро, вони шукають тільки заспокоєння свого власного самолюбства, тобто над загальним добром ставлять своє власне добро.
Ентузіазм та щоденний обов’язок
Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою.
Духовенство та політика
Священик може в приватному житті мати політичні погляди. Може в приватнім житті бути політиком, але не сміє бути політиком ані в Церкві, ані в сповідальниці, ані в жоднім відношенні пароха до вірних.
Про себе
Чи я лікар, чи я хлібороб, чи я політик, щоби питати про здоровлє, про добрий бит та просвіту? Ні! Я не лікар, не хлібороб, ані політик, я отець! А вітцеви нічого не є чуже, що синів, дітей єго обходить.
Спільні інтереси
Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.
Про мудрість
Яку ми й не прив’язували би вартість до самої освіти чи знання, все-таки найвищим титулом хвали в очах наших буде мудрість. Так, як чоловік, про якого можна сказати або хоч би лише подумати, “що є дурним”, то буде для нас завжди предметом легковаження, хоч може прихованого, навіть тоді коли буде не знати яким багатим і коли буде мати не знати яке значне становище. Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Про лінь
Чоловік лінивий, до праці тяжкий, буде тягарем і для родини, і для цілої громади; не лишень маєток змарнує, але через лінивство стане з часом нездатним до праці, бо за лінивством увійде в його душу всяка гниль і всяка нечистота моральна.
