Після Станіслава та Яремчі, про які ми писали раніше, Бакман рушив далі по області. І, судячи з поштівок, які потім вийшли у Києві, він проїхався популярним туристичним маршрутом «Карпатське кільце». Їдемо за ним.
За Яремчею дорога біжить паралельно Пруту. Річка бере початок під Говерлою, тече через Яремчу, Коломию, Чернівці, далі емігрує до Молдови, а наприкінці впадає в Дунай. Важко сказати, де зроб¬лене фото № 1, можливо, у Микуличині або в Татарові. Через Микуличин Танфель Бакман точно проїжджав, але найбільше село Карпат його не надихнуло.
Читайте також: Мартін Поллак: Huzulen або ж просто гуцули
Натомість, Татарів удостоївся одразу двох поштівок. За совітів село називалося Кремінці, оскільки під час боїв 1944-го німці спалили там танк радянського старшого лейтенанта Кремінця. На поштівці № 2 бачимо колишній санаторій польських колійовців «Znicz» (Смолоскип), збудований у 1930-х. Після війни там розміщувався надвірнянський районний тубдиспансер. Він стояв за Прутом, ліворуч від мостика – навпроти санаторію МВС. За незалежності диспансер знесли, територію роздерибанили й забудували приватними садибами.
Інша поштівка (№ 3) підписана просто – «Санаторій № 1». Але історія будівлі досить непроста. Кам’яницю спорудив для себе архітектор Єжі Ромашкан, чий брат Ян був війтом села Татарів. Краєзнавець Світлана Флис каже, що у 1931 році споруда вже існувала. Вона мала дещо незвичну назву «Страшний двір». За однією з версій, на вікнах висіли червоні штори і ввечері будівля мала «криваву» підсвітку. За іншою – власник тримав величезну колекцію усіляких гадів – отруйних павуків, змій, ящірок. А ще є легенда, що господар на ніч випускав на двір собак і одного разу вони загризли сусідських хлопців, які полізли за яблуками.
Під час німецької окупації на віллі був відділ гестапо, який активно винищував євреїв з навколишніх містечок. 30 липня 1942 року під час інспекційної поїздки будинок відвідали губернатор Польщі Ганс Франс і керівник дист¬рикту «Галичина» Отто Вехтер.
Читайте також: Невідома стометрівка Франківська – парний бік
За совітів тут працював санаторій «Прут», де лікували хвороби верхніх дихальних шляхів. Спочатку санаторій був для дорослих, і тут поправляв здоров’я відомий публіцист Лев Гінзбург. Екскурсоводи також розповідають, що у «Пруті» знімали кілька сцен серіалу про Штірліца, але Світлана Флис цю байку спростовує.
Пізніше санаторій перепрофілювали у дитячий оздоровчий заклад. На початках незалежності перейменували у «Берегиню», згодом закрили, а землю віддали в оренду керівнику будівельної фірми «Гаразд Україна» Костянтину Бородайко. Нині тривають суди між сільською громадою і підприємцем, який хоче повністю викупити об’єкт, а «Страшний двір» стоїть закинутий і потроху руйнується.
Далі Бакман повернув до Ворохти. Там розташовувався єдиний на все Прикарпаття санаторій «Гірське повітря», де лікували хворих із відкритою формою туберкульозу (№ 4). Будівля мала численні балкони – за лікарськими приписами пацієнти спали на свіжому повітрі. Але заклад збудували не совіти й навіть не поляки. Ще за Австрії, у 1912 році тут постав санаторій Францішка Міхалка. Цікаво, що цей пан сам хворів на туберкульоз. Збереглося автентичне меню, де, крім усіляких легумінів і чоколадів, хворим пропонували… вино або пиво. Щоправда, з дозволу лікаря.
У міжвоєнний період заклад викупила Каса страхової медицини, яка призначила головним лікарем Єву Цибульську. Кажуть, ця пані творила справжні чудеса – хворих привозили на ношах, а покидали заклад вони вже на своїх двох. Санаторію пощастило – він дожив донині. Але зараз там пацієнти з менш складними легеневими хворобами.
Читайте також: Івано-Франківськ середини 1980-х – деякі місця нині не впізнати
За логікою, з Ворохти Танфель Бакман мав прямувати на Верховину і далі – на Косів. Однак, минувши Жаб’є (саме так тоді називалась Верховина), він несподівано звертає праворуч у Верхньому Ясенові і рухається вздовж Черемошу. Сьогодні там жахлива дорога і водії намагаються туди не пхатися. Але тоді Бакман ризикнув. За це йому відкрилися чудові краєвиди Тюдівської скелі (№ 5), що біля Кутів.
Але у видавництві трохи дали у штангу. Поштівка підписана як: «Закарпаття. Річка Черемош». До честі друкарів, вони виявили помилку, слово «Закарпаття» затушували і зверху зробили надпечатку «Прикарпаття» (№5а).
Нарешті, кружним шляхом, фотограф Бакман дістався Косова. На згадку про візит залишилася єдина поштівка «Їдальня санаторію «Косів» (№ 6). За словами краєзнавця Мирослава Близнюка, заклад заснував у 1893 році доктор Аполінарій Тарнавський. Порядки у лічниці трохи змахували на концтабірні, а девізом могли служити слова «голод і праця». Хворі гарували на городі, їли лише вегетаріанське (і то малими порціями), мусили дотримуватись суворого розпорядку дня та повної заборони на каву, алкоголь і тютюн. Порушників режиму одразу виганяли, гроші не повертали.
Санаторій «Косів» успішно функціонує дотепер, навіть є пам’яткою архітектури. На його території кілька корпусів, одним з яких є симпатична дерев’яна їдальня у закопанському стилі. Вперше вона фігурує на австрійській поштівці 1907 року. На жаль, нині будівля ніяк не використовується, двері зачинені, стан поганий. Це вже третій курортний об’єкт у цій статті, якому за часів незалежності приходить… Чи не забагато?
Закінчення слідує.
