В суспільстві побутує думка, що в країні мізерні пенсії і зарплати вчителів, лікарів й інших державних людей через те, що «політики крадуть». Отак заходить нардеп у сховище з грошима, які призначені для пенсіонерів чи поліклініки, набиває сумки і гайда на Канари, повідомляє портал texty.org.ua
Щоб збільшити, натисніть на зображення:
Так, політики заробляють на владі, але розчаруємо: вкрасти з Пенсійного фонду чи з грошей, виділених на зарплати, ні прем’єр, ні президент, ні міністр соціальної політики, ні тим більше нардеп не може. Вони можуть заробляти на держзакупівлях, держпідприємствах і на багато чому іншому.
Гроші на соціальну допомогу і пенсії крадуть сотні тисяч рядових українців: ті, хто фіктивно розлучається і просить допомоги як «матір одиначка», ті, хто дають хабара за оформлення інвалідності, ті, хто мешкає на окуповані території, але отримує від України грошову допомогу як «переселенець». Схем десятки і вони завжди діяли, війна тільки їх доповнила.
Яценюк недавно оголосив про викриття 150 тисяч фіктивних переселенців, які отримували кошти з бюджету. Це не дивно, досвід Грузії і Греції свідчить, що після наведення фінансового ладу виявилася значна частина фіктивних отримувачів соціальної допомоги і пенсій.
Де взяти гроші на пенсії? (теоретично ПФ формується не з бюджету, а з спеціальних відрахувань із зарплати, яких постійно не вистачає і різницю перекриває бюджет) – така грандіозна проблема, яка стоїть перед усіма українськими урядами. І більшість прем’єрів вирішували її стандартно. Позичали, позичали і ще раз позичали. У МФВ і в Росії. Але вічно тратити більше, ніж заробляти, не можливо. Друга за величиною стаття витрат після дотацій Пенсійному фонду – обслуговування боргів – виплата відсотків. Нагадаємо, що минулого літа Україні списали значну частину позичених грошей.
Далі жити за схемою «відніс у ломбард – проїв» ми не можемо. Скоро не даватимуть, бо бачать, що немає з чого віддавати. А якщо нам не позичатимуть гроші, то і величезна армія пенсіонерів залишиться без копійки. Не кажучи вже про справжню Армію, якій потрібні гроші і на зарплати, і на озброєння.
Заробляти
Проста логіка господаря підказує два шляхи. Перший: заробити, але для цього повинна запрацювати економіка. Українські олігархи здатні керувати сировинними підприємствами, але не здатні створювати нове виробництво. Багато нових робочих місць, а отже податків у бюджет можуть «зробити» чисельні західні інвестори. Для того, щоб вони не боялися до нас заходити пачкам, потрібен мир, адекватні податки і гарантії власності, в тому числі і право купувати та продавати землю.
Завтра всього цього не буде. Отже, багато грошей у найближчій перспективі ми не заробимо.
На чому економити
Другий шлях теж очевидний: економити і менше витрачати. Сюди входить і менше красти. Чиновник найбільше крадуть на державних закупівлях, тому запровадження системи електронних торгів ПРОЗОРО вже приносить свої результати. Та навіть якщо не крастимуть, то грошей не вистачає. Які статті бюджету треба урізати?
Найбільше з бюджету витрачається на соціальні цілі – пенсії, соціальна допомога, освіта, медицина.
Окрім перерахованих є ще адміністративні, видатки на культуру, спорт, ЖКГ, економіку та екологію. Але ця остання група дає незначний вклад у загальну суму, тобто на них багато не зекономиш. Хоча марні та неефективні видатки є всюди. Просто на адміністративних витратах чи культурі можна зекономити сотні мільйонів, максимум – кілька мільярдів, а потреба у країни – зекономити десятки мільярдів гривень.
Такі суми є тільки у соціальній сфері. Вона залишилась з радянських часів майже не реформованою, з’їдаючи сотні мільярдів гривень щороку і не даючи потрібного ефекту. Насправді бідні люди так і залишаються незахищеними, а за лікування чи освіту доводиться платити, до того ж їх якість залишає незадоволеними майже всіх, хто з ними мав справу.
Фінансування освіти чи медицини фактично перетворилося на фінансування самих закладів, що залишилися з радянських часів майже в тому самому вигляді. В країні давно немає райкомів, централізованого планування та постачання, а вони працюють так, начебто все це є.
Пенсійний вік в Україні найнижчий у Європі, тобто значно більш заможні країни не мають можливості платити пенсії з 60 років, а Україна, що постійно просить в них допомоги, має. Чи треба дивуватись, що купівельна спроможність тієї пенсії невелика та постійно падає?
І, на жаль, саме медицина і школа, які з’їдають чималу частину бюджету, за останні 2 роки майже не реформувалась. Обговорюються плани певних покращень, але й вони не впроваджуються у життя. А корінних реформ навіть не обіцяють. Наведені цифри показують, що без таких реформ видатки бюджету, а значить і податковий тягар на наших громадян істотно не зменшити.
