Влітку 2017 року Даша й Нікіта Южакови звільнилися зі звичних робіт і поїхали у навколосвітню подорож. Здавалося, це одна з історій про те, як кинути все і подорожувати. Але подружжю Южакових вдавалося здійснити мандрівку в форматі «workation» (work and vacation – ред.), тобто подорожувати, працюючи на фрілансі.
Про свою подорож вони писали в Telegram-каналі «мы где-то здесь». The Village Україна дізнається у Даші та Нікіти, як працювати у навколосвітній подорожі.
ТРИВАЛІСТЬ: 5 місяців і три тижні
КРАЇНИ: 9
МІСТА: 16
ПЕРЕЛЬОТИ: 16
МАРШРУТ: Київ – Бангкок – Хуа Хін, (Таїланд) – Ао Нанг (Таїланд) – Куала-Лумпур (Малайзія) – Сінгапур – Балі (Індонезія) – Гонконг – Сеул (Південна Корея) – Гонолулу – Сан-Франциско – Лос-Анджелес – Лас-Вегас – Х’юстон – Нью-Йорк – Париж – Прага – Київ
З чого все почалося
НІКІТА: Я пам’ятаю, як з’явилася ідея. Це було десь рік тому, ми були на кухні, я мив посуд. Говорили про те, що молоді, дітей не маємо – нас нічого не стримує, можемо спробувати подорожувати. Буквально за 30 хвилин ми накидали план.
ДАША: Ми одружилися три роки тому, коли тільки починали кар’єру, тоді потрапити в офіс працювати – уже було круто. Нікіта якось натрапив на якусь статтю про digital nomads – цифрових кочівників, людей, які працюють у подорожах, не прив’язані до якоїсь локації. Він ще такий: «Прикольно було б і самим стати колись digital nomads». А я йому: «Ти що знущаєшся? Це нереально». Потім у соцмережах бачили історії про людей та родини, які так подорожують. Читали і думали, що це круто, але на себе цю роль не приміряли. А потім у якийсь момент накипіло і ми вирішили, що готові й самі спробувати.
ПОРАДИ: Обов’язково знайдіть фріланс-проект, з яким будете працювати, до початку подорожі.
Нам набридло їздити на роботу, бути прив’язаними до офісу. Подорожі були можливі лише у момент відпустки, а такий формат трохи набрид. Ми зрозуміли, що було б класно стати фрілансерами. Для мене це взагалі була незрозуміла ніша, бо я працювала в SMM, піарницею, і не знала, як перейти у фріланс. Нікіта працював програмістом, його проекти були на аутсорсі. Клієнт був іноземний, тому це був такий напівфріланс в офісі. Йому було простіше, адже він міг просто відділитися і так само працювати на аутсорсі, але вже самостійною одиницею. А мені потрібно було знайти «свою» тему, щоб працювати на фрілансі.
Нікіта штурхав мене постійно: «Вигадаймо щось, чим ти можеш займатися». У певний момент я усвідомила, що, починаючи з 8 класу, у мене було хобі робити щось у Photoshop: листівки, презентації. На роботі мені постійно давали завдання, пов’язані з цим. Зрозуміла, що всі свої студентські роки і декілька років на роботі я побічно займалася дизайном, і мені це подобалося. Вирішила, що можна спробувати працювати на фрілансі саме дизайнеркою.
Ми готувалися до подорожі півроку. У березні вирішили, що протягом літа переходимо на фріланс, у вересні збираємося в подорож, у жовтні летимо. Нікіта швидко перелаштувався, знайшов клієнта, а в мене цей момент постійно відкладався, бо я займалася організаційними питаннями нашої подорожі. Коли ми летіли, у мене не було жодного проекту. Тому перша порада: обов’язково знайдіть фріланс-проект, з яким будете працювати, до початку подорожі. Бо потім візи, квитки, підготовки, переїзди – усе це дуже затягує.
У жовтні ми почали подорожувати, перші місяці я працювала на колишнього роботодавця. Лише в грудні знайшла першого клієнта на фрілансі. Ми з Нікітою працюємо через біржу Upwork: тут збираються фрілансери і роботодавці зі всього світу, можна знайти різні замовлення: від листівки за 5 доларів до великого проекту за кілька тисяч. Нікіта тут знайшов клієнта з довготривалим проектом, а я роблю дизайни для соцмереж, сайту, Instagram для різних клієнтів – були з Литви та ПАР, наприклад.
- Подбайте про візи до від’їзду.
- Уважно вивчайте транзитні умови перельоту.
Візи
ДАША: Спочатку ми летіли в Таїланд, тому що туди було не дуже складно отримати візи. Була осінь, ми хотіли відразу полетіти в теплу країну. На момент вильоту в нас було три візи: у Таїланд на два місяці, американська, яку ми отримали ще рік тому, та шенгенська. Ми думали – летимо в бік Азії, а там розберемося. Моєю помилкою було те, що я прочитала десь і прийняла за істину інформацію, нібито можна отримати візи в будь-якій країні. Думали – летимо в Таїланд, а там отримаємо японську, китайську візи. І тут з’ясовується, що в інших країнах, крім країни резидентства, можна подаватися на візу лише у випадку, коли в тебе посвідка на проживання чи бізнес-віза. Я не маю права йти в консульство Японії в Таїланді і намагатися отримати візу.
Нам довелося повністю перебудувати маршрут. Ми почали шукати країни, куди можемо потрапити без візи – тобто з транзитною візою. Так у Малайзії українцям можна перебувати цілий місяць на умовах транзиту, в Індонезії – місяць безкоштовно, а потім ще місяць можна подорожувати, якщо продовжити візу за 20 доларів. Також транзитну візу можна відкрити в Сінгапур та Гонконг.
Далі почалося найцікавіше. Ми дізналися що в Кореї можна перебувати цілий місяць на умовах транзиту, якщо з Кореї летиш у Штати, Австралію, Нову Зеландію і в тебе є віза до якоїсь із цих країн. Так і спланували: летимо в Корею, а звідти в Штати. Приїздимо в аеропорт Гонконгу з квитками в Сеул, а нам кажуть, що не посадять нас на літак, бо авіалінія не підтримує транзитні подорожі. У їхньому розумінні транзит – це кілька годин в аеропорту між літаками, у нашому – два тижні. Відразу ж в аеропорту питали в працівників різних авіакомпанії, чи можна у них летіти на таких умовах, врешті купили нові квитки в Сеул. Тому друга порада: уважно вивчайте транзитні умови перельоту. Потім, коли ми мали летіти в Гонолулу з пересадкою в Японії – нас знову не пустили на літак. Цього разу через те, що навіть транзитом в Японію можна летіти лише з візою. У результаті ми полетіли на Гаваї, а звідти – у Каліфорнію.
- Зробіть дублікати важливих документів та карток.
- Купіть «паучі» для зручного пакування речей.
- Здавайте зношений одяг на ресайклінг (наприклад, у H&M), перед тим як купувати новий.
Підготовка
НІКІТА: Я люблю перестраховуватися. Платформа, на якій ми фрілансимо, планувалася як основне джерело доходу на ці шість місяців. Зарплата за замовлення приходить на картку чи рахунок приватного підприємця. Якщо цю картку втратити – її надсилають на адресу, де ти зареєстрований. Ми зрозуміли, що якщо цю картку загубимо, то втратимо основні кошти на життя. Тому я замовив дублікат, який можна активувати, якщо щось трапиться з першою карткою.
Я думав, це нам це не знадобиться. Але останнього дня в Таїланді ми зняли кошти і пішли по сувеніри. Через 10 хвилин у сувенірному магазині я зрозумів, що не забрав картку з банкомата. Ми повернулися, до нас вийшов співробітник готелю, якому належить цей банкомат, сказав, що картку можемо отримати назад завтра вранці. Але в нас був літак о шостій ранку. Такі важливі речі – документи, картки – є фундаментом подорожі, тому раджу зробити дублікати.
ДАША: Ми навіть свідоцтво про шлюб із собою взяли. А ще певну суму грошей залишили в моєї мами і в мами Нікіти. На випадок, якщо з нами щось трапиться, вони могли зробити нам переказ. Цих грошей якраз вистачало на квиток додому. І в ситуації з Сеулом і Гонолулу, коли ми непередбачувано купували нові квитки, мама переказувала мені саме ці кошти.
НІКІТА: Наша подорож не була повністю спланована на момент вильоту. Ми знали приблизний маршрут, куди хотілося. Але все відбувалося поступово, тому що купувати квитки і бронювати житло – це значні кошти, тож ми робили це у процесі заробітку.
ДАША: Раз на місяць, коли надходив заробіток, ми планували наступний місяць. Маршрут сформувався поступово. Ми полетіли через Штати – зі східного узбережжя на західне, потім у Європу.
НІКІТА: Ми поїхали спочатку без зимового одягу, розуміли, що перші три місяці будемо в теплих країнах і зимовий одяг нам заважатиме. У процесі докупили куртки, коли летіли в Корею, де було -7.
ДАША: Дуже допомогло, що ми замовили такі штуки «паучі» – це як судочки, але з тканини і для одягу. У мене були окремі паучі для одягу, білизни та взуття, тому мені було легко пакувати рюкзак.
НІКІТА: Це також стимул, аби не купувати занадто багато одягу. Є ліміт – пауч. Ми купували речі, коли це було необхідністю. Даша знайшла ще, що в H&M можна принести речі на ресайклінг. Тому старі речі ми не викидати – а здавали на переробку. Адже коли купували навіть нову футболку, то розуміли, що під неї треба звільнити місце в рюкзаку.
- Знімайте квартири на Airbnb, аби в новому місті почуватися як удома.
- Знайомтеся з хостами – вони допоможуть заглибитися в культуру і дадуть рекомендації.
- Давайте собі час просто відпочити.
Workation
ДАША: Ми розуміли, що це не подорож у форматі відпустки, коли ти на неї чекав весь рік і назбирав гроші, а тепер гуляєш. Ми жили так, як жили в Києві, просто в іншій локації. Тобто в нас, як завжди, є місячний бюджет: витрати на житло, квитки, їжу.
Житло знімали через Airbnb. Я не дуже люблю готелі. Мені подобається знімати квартиру: я знаю, що там є кухня, де можна зранку приготувати собі сніданок, та й просто якась домашність. Приїжджаєш у нове місто і відчуваєш, наче ти насправді там живеш. Також це дає можливість познайомитися з хостами – вони допомагають заглибитися в культуру, дають рекомендації, куди сходити.
НІКІТА: Оскільки це була не відпустка, то все було, як у звичайні робочі дні: встаєш рано, снідаєш, починаєш працювати. Оскільки це фріланс – інколи закінчуєш раніше, інколи досить пізно. Іноді ми могли десь сходити лише рано вранці або ввечері.
ДАША: Ми взагалі трохи «домосєди», і ця подорож нас моментами переламувала. Нам інколи просто класно сидіти вдома і дивитися серіал. А тут ми розуміємо, що в Гонконзі й невідомо, коли наступного разу сюди потрапимо, треба йти гуляти.
НІКІТА: Круто, що коли ти фрілансер і можеш працювати з дому – то не не витрачаєш часу на дорогу. Я міг починати працювати ще до дев’ятої ранку, щоб увечері в нас було більше часу кудись піти.
Десь у процесі подорожі ми почали звикати до всього і втратили оце відчуття «вау». Це просто стало способом життя. Але щодня ти перебуваєш в іншій культурі, бачиш нові краєвиди, будівлі, людей. Така буденність стає цікавою.
ДАША: У мене також переломний момент був десь усередині подорожі, коли прилетіли з Гаваїв у Сан-Франциско. Я зрозуміла, що втомилася і хочу просто провести вихідні вдома. Хотілося за стандартним сценарієм відпочити, без цього поспіху. Кілька днів мене так поштормило, але потім я зрозуміла, що ми все одно повернемося в Київ. Усе це ще буде, а за форматом подорожі я сумуватиму, тому треба кайфувати до кінця.
Для мене найкрутіше було щодня йти новою вулицею. У Києві я можу це робити наосліп, а в подорожі кожного разу – незнайоме місце. На цей постійний потік нових вражень дуже сильно підсідаєш.
НІКІТА: Я думав, що в подорожі ми будемо на островах лежати під пальмою на піску і в мене буде час подумати про життя, про те, що нам дає ця подорож, що ми робитимемо далі. Але все відбувалося в такому темпі, що не було часу розслабитися та відрефлексувати.
ДАША: Зазвичай, коли люди їдуть подорожувати, то думають «моя країна найгірша, а скрізь дуже добре». Насправді ми подивилися і зрозуміли, що скрізь достатньо проблем, і на цей момент нам найкомфортніше справді вдома. Тут дуже багато факторів, які здаються набагато кращими, ніж у Штатах. А ще Київ виявився найдешевшим містом, де ми колись були.
Зараз в офіс повертатися точно не хочемо. Нам комфортно працювати вдома, планувати своє навантаження і час. Мені подобається формат, коли ти сам відповідальний за свою роботу і не залежиш від команди.
