Недавно у франківському підземному переході «Ваґабундо» відбулася виставка Яни Стефанишин. У проєкті «Наяву» вона презентувала свої фотороботи у жанрі ню.
Яна почала фотографувати ще під час навчання у Львівській національній академії мистецтв, пише Репортер. А в жанрі ню працює з 2012 року.
– Яно, що означає назва проєкту – «Наяву»?
– Вона є узагальнюючою. Я не конкретизую тут певну емоцію і не вимагаю її від глядача. «Наяву» – це певна гра слів. Мистецтво слугує виявом істини, наяву опиняються важливі теми та відповіді на складні запитання.
Перша виставка була п’ять років тому. Туди потрапили ранні фото з 2012 року, які я вважаю одними з найсильніших, хоч то були перші спроби у жанрі ню. Протягом цих років я росла та змінювалася, тому цьогорічна виставка є наче підсумком. Фото зроблені за півроку до того, це мої максимально сміливі рішення. Проєкт спрямований саме на жіноче ню, у роботах подана тема сну й перехідних станів.
День відкриття виставки був гіперемоційним. Для мене це більше свято, ніж день народження, задля цих двох годин я працювала п’ять років!
– Що запам’яталося з перших зйомок у цьому жанрі?
– Першими були фото, які мали містично-таємничий характер, з елементами ню. Під час однієї з фотосесій ми з моделлю пішли фотографуватися в поле чорної ріллі. Пригадую, як за нами ще побіг сусідський пес, до самого місця зйомки. А тепер уявіть: чорна рілля, дівчина в чорному і білий пес, який сів поряд і теж позував. Білий силует того лабрадора доволі органічно вписався у кадр.
– Чому обрали саме ню?
– Цей жанр – максимально наближений до мистецтва. Він складний, тому не кожен наважиться так знімати. Та якщо оперувати фотозйомкою у жанрі ню саме як художник, то роботи матимуть художню цінність. Тоді й фото сприйматимуться як витвір мистецтва, а не як гонитва сфотографувати жіночі принади.
Силу міряють роками. Назар Павлів – про рекорди, шоу і звідки беруться богатирі
Я фотографую образи, які створені нами з нуля. А за основу беру людину. Разом із моделлю створюємо щось нове на базі нашого досвіду. Це не є історія про життя чи пережиту мить. Я оспівую красу, єдність людини і природи, поєднання внутрішнього світу з зовнішнім. Саме це є для мене естетикою.
Людина відкривається переді мною максимально, і вже тоді поводитися за популярними шаблонами Instagram стає недоречно. Цей жанр, наче контрастний душ, людина мусить просто відключитися від усього другорядного, довіритись і, позбавившись одягу, позбутися всього зайвого.
– Чи не є ню провокацією?
– Раніше теж були картини, скульптури із зображенням оголеного тіла. Провокативним може бути все, залежить від задуму. Фото у білизні можуть бути більш провокаційними, ніж без неї. Рівень провокації не вимірюється кількістю одягу на людині.
– Де межа між ню та вульгарністю?
– Усе на нюансах, через те і жанр ню є складним у виконанні. Насправді, ця межа дуже тонка. Її можна збагнути на емоційному рівні – подивіться на твір і зрозумійте спершу, яка його мета. А також, що ви відчуваєте, споглядаючи фото? Якщо мета цього зображення просто статеве збудження, тоді це не моя історія. Фотограф у жанрі ню ставить себе у певні рамки, аби не дійти до межі вульгарного.
– А навіщо це моделям?
– Найперше усі вони долучаються до спільного творчого процесу. Я люблю працювати з тими, хто розділяє мої естетичні смаки. Якщо ви вже звернулися до мене, то ми на одній хвилі, ви стаєте співучасниками усього дійства. Дехто бажає такі фото, аби зафіксувати себе у чудовій формі або стані. А часом люди хочуть побачити себе очима художника.
– Як обираєте локації для створення своїх фотографій?
– Я працюю і в студіях, і на природі. Скажу, що не люблю усі ці реквізити й декори, які хтось створив для масових зйомок, вони є у всіх студіях. Мої улюблені – це пленерні зйомки, тобто на природі. Вони фактурні, здатні урізноманітнити кадр і посилити емоції. Для кожної моделі обираю образ і фон: каміння, вода, річка, потріскана глина, пісок. Такі деталі дещо ускладнюють процес зйомки.
О п’ятій ранку підйом, о сьомій ми вже працюємо на локації. Інколи стою по коліна у воді, слизько і страшно впасти у водойму з камерою. На зйомках треба постійно бути обережною, аби не порушити відчуття комфорту для моделі. Саме тому я контролюю усе: від місця до часу.
– Про що говорите під час зйомок?
– Наприклад, багато раджу, моделі до мене прислухаються. Розповідаю про образ, про набір емоцій, які модель має передати, що має відчути та який зробити погляд…
Як франківська журналістка зустріла американське Різдво у піжамі (ФОТО)
Людина, яка йде на таку зйомку, долає певний бар’єр, а моє завдання – допомогти їй у цьому. Я теж жінка, тому моделям легше наважитись, вони не дуже соромляться. Навпаки, звертаються наче за підтримкою. Модель покладається на мене як на художницю: що я допоможу їй позбавитись комплексів, подивлюсь на неї трішки з іншого ракурсу, запропоную їй оцінити себе по-іншому. Це – терапія вищого рівня, коли людина вже ні за що не сховається. Хоча спочатку даю час, аби людина звикла: спершу працюємо з дозованою оголеністю.
Мої роботи пронизані любов’ю до жінки, до особистості та, відповідно, до її тіла. Цим я доводжу, що кожна жінка може стати об’єктом мистецького твору.
– З чоловічим ню не працюєте?
– На фото з виставки є й чоловік, але він не оголений. Я не відмовляюся від чоловічого ню як об’єкту вивчення, але не акцентую лише на атлетичності. При такій зйомці не має бути «бодібілдерського» позування.
У мене була зйомка з професійним спортсменом, то ми одразу узгодили, що не будемо фотографувати лише його м’язи, а разом створимо саме художній образ. Я, коли поринаю у роботу, не відчуваю дискомфорту чи сорому, адже зосереджуюся на створенні естетики кадру.
Гуцулка зі сходу. Акторка Валерія Мочарська про ролі, аншлаги і любов до Франківська
– Що треба, аби фотографувати у жанрі ню?
– Перш за все потрібно цікавитися мистецтвом. Тему жіночого людського єства можна зіпсувати прямолінійною еротикою, вульгарністю, тож необхідно вміти відключитися – зануритись у роботу і працювати як митець. При такій зйомці тіло стає об’єктом вивчення та елементом композиції. Потрібно бачити не лише сюжет твору, а і його структуру – мислити аналітично та емоційно водночас.
Авторка: Роксолана Бабій, гурток журналістики Міського центру дитячої та юнацької творчості
Comments are closed.