Минулої суботи 160 роверистів з’їхалися до Франківська, аби взяти участь у першому аматорському веломарафоні Franko Bicycle Club. Стартували у Крихівцях, їхали до Делятина, а звідти – у Хом’яківку. 100 км найспритніші подолали за 2 год 34 хв. А комусь знадобилося й шість годин.
Як усе було, бачив «Репортер».
Від трьох до восьми
Місце старту на трасі у Крихівцях пропустити було складно – натовп роверистів видно здалеку. Старт запланували на 10.50. Поки тривають останні приготування організаторів – велоклубу Franko Bicycle Club, знайомимося з учасниками.
Франківського програміста Олексія Грибовського на старті підтримує дружина з двома дітьми і пес. Олексій каже, донині веломарафони не їздив, але колись брав участь у пригодницьких гонках. Востаннє був на Gorgany Race 2011.
«Я особливо не готувався. Катаюся щодня, – розповідає Грибовський. – В один бік на роботу їду 10 км. Їжджу ровером цілий рік. В тиждень виходить не менше 100 км».
Дружина з дітьми чекатимуть тата на фініші – у Хом’яківці.
З-поміж великого гурту людей у шоломах вирізняються львів’яни з клубу Makeba. Один з учасників команди – Віктор Бузов розповідає, що на сотку з їхнього клубу приїхало 12 людей. Але є й інші роверисти зі Львова. Загалом у клубі 60 учасників.
«Погода – супер, головне, щоб не падав дощ. Кажуть, тут є ями, і якщо їх позаливає, може бути небезпечно», – говорить його колега Марта Захарова. І додає, що планують проїхати дистанцію за три години.
До старту – лічені хвилини. Сергій Данілов ще встигає розповісти, що приїхав на веломарафон з двома друзями аж із Києва – Віталієм і Анною Терещуками.
Gorgany Race і 100 кілометрів пригод. У Карпатах відбулися екстремальні гірські перегони (ФОТО)
«Це я їх привіз, – посміхається Данілов, теж киянин. – Ми лише раз брали участь у веломарафоні. Цими ж роверами, але склад був трохи інший. Їхали марафон від Рівненської АЕС. Ми всім потрохи займаємося – і плавання, і біг, і ровер. Розраховуємо впоратися за годин п’ять».
Поряд – Людмила Петраш із Тернополя. Каже, вперше їхатиме марафон на шосейному ровері. До цього шість років каталася на гірському МТБ. Була на Хмельницькій, Львівській, Чортківській сотках.
«Тиждень перед змаганнями не каталася, щоб м’язи не були забиті, – розповідає Людмила. – Двічі на тиждень між роботою виїжджала на 30-50 км. Працюю на заводі SE Bordnetze-Ukraine, виготовляє проводку для автівок».
Лунає зворотний відлік і шосейні ровери стартують, рушає і Людмила. А за шосейними роверами рушають і МТБ-велосипеди.
Організатор Юрій Симчич пояснює, що шосейники у цих перегонах – лідери, тож їм дають можливість позмагатися за першість. На гірських роверах долати великі відстані складніше, тому ці учасники змагатимуться між собою. У кожного на номері й на нозі є контрольний чіп, який фіксує час старту й фінішу.
Роверисти швидко віддаляються по трасі. Ми ж сідаємо в машину і прямуємо в Делятин – перший контрольний пункт. Юрій Симчич передбачає, що лідери будуть там за годину і 20-30 хвилин. А максимальний час, який дають на подолання 100 км, – вісім годин.
Розворот! Вода!
У центрі Делятина волонтери вже облаштували пункт, розгорнули контрольну смугу, яка фіксує час, приготували воду для лідерів гонки, котрі от-от мають над’їхати. Роздавати воду, то, як виявилося, ціла наука – роверисти хапають пляшки на ходу, не зупиняючись. По-перше, пляшка має бути вже відкоркована, тримати її треба за дно – аби можна було за неї легко вхопитися і не сильно, щоб не збити велосипедиста.
«Їдуть!» – попереджають один одного волонтери. Двоє стають на дорогу, щоб тимчасово зупиняти рух для розвороту велосипедистів, ще один сідає фіксувати номери тих, хто вже проїхав.
«Розворот! Розворот!» – голосно попереджає велосипедистів, що наближаються, Андрій Котлярчук. Перші 7-8 шосейників проносяться так швидко, що їхні номери не встигають записати. «Вода! Вода!» – гукає волонтерка Таня Михно, але на неї ніхто з них не звернув уваги, аби не втрачати навіть секунди.
«Мій чоловік теж бере участь, – говорить Таня. – Він їхав і більші дистанції. Зараз буде, чекаю».
Наближається ще група шосейників. Один із роверистів хапає відкриту пляшку, робить кілька ковтків, решту виливає на спину і мчить далі.
Поряд збираються місцеві.
«Машини заважають. То субота – базарний день, усі скуповуються, їдуть відпочивати в гори. Зараз рух, треба уважно. В неділю зовсім немає людей, машин, – каже Володимир Чоботар. Він вийшов з магазину поряд, де торгує м’ясом. – Мені інтересно, теж люблю на ровері. Колись на роботу, з роботи на лісокомбінат все їхав на велосипеді. Тепер – лише на машині, бо жінка, діти».
Ближче до 13:00 роверистів, які під’їжджають, запрошують і на обід – біля піцерії учасників веломарафону пригощають кавою та круасанами. Ті учасники, які не розраховують на першість, сідають перепочити й перекусити.
Починає моросити дрібний дощ. На розвороті один з роверистів падає. Допомогу надає лікар швидкої. Каже, хлопець побив коліна і потягнув гомілковостоповий м’яз. «Наклали мокру пов’язку. Пропонували укол, але він відмовився. Поїхав далі», – розповідає лікар.
Ще кілька хвилин разом із волонтерами зустрічаємо велосипедистів. У Делятині пункт працюватиме, допоки не проїдуть всі. Ми ж рушаємо на Хом’яківку, аби не пропустити нагородження переможців.
Коли відстань не має значення
На фініші Леся Гнатюк зустрічає свого сина. Каже, її 16-річний Марко – наймолодший учасник. Одразу після фінішу Марко від утоми сідає на землю, але його піднімають. Згодом – кілька фото на пам’ять з медаллю фінішера, яку, до речі, дають усім, хто доїхав.
Марко розповідає, що Франківська сотка – вже третій його веломарафон на 100 км, але каже, що їздив і більше. Дистанцію подолав за 3 год 40 хв.
«Мені вдалося покращити свій попередній результат. На Бурштинській сотці час був 4 год 18 хв. Там дорога була гірша, 40 % по бездоріжжю, – говорить Марко. – Почав кататися на великі дистанції лише минулого літа. Мене мама з чотирьох років посадила на велосипед і відтоді я з нього не злажу».
«Він ріс і з ним росли велосипеди. Спочатку ми їздили багато разом, потім почав уже сам», – додає мама Леся.
Марко розповідає, що за межі Бурштина виїжджає на ровері майже щодня, коли канікули. А під час навчання вдається раз на тиждень – на вихідні. Загалом з Бурштина на сотку приїхали четверо учасників – їхали по двоє, аби було легше.
А от найстаршому учаснику марафону – Юрію Скрипнюку із Коломиї – 62 роки. Розповідає, що колись був бігуном, а «на старості» зайнявся велоспортом. Через день проїжджає по 50-80 км. Франківську сотку проїхав на шосейному ровері за 2 год 53 хв.
Через чотири години після старту нагородили переможців веломарафону. Лідери проїхали 100 км за 2 год 34 хв – призові місця визначили секунди. Серед чоловіків третім був Микола Стефанишин (02:34:39), другим – Андрій Шапочніков (02:34:33), а першим приїхав Віктор Гузов (02:34:32).
Марта Захарова з дівчатами із клубу Makeba – Анастасією Крамар, Софією Рябцевою і Мар’яною Горлач – фінішували просто колесо в колесо. Вклалися у 2 год 53 хв. І стали єдиними переможницями серед дівчат у категорії шосейні ровери.
«Ми готувалися до гіршого. Дорога була цілком прийнятна – були небезпечні моменти, але буває й гірше, – розповідає Марта. – З мінусів – неконтрольована ситуація через велику кількість машин на дорозі у Надвірній і на розвороті в Делятині. Було трохи небезпечно. Ми з радістю приїдемо ще на одну сотку. Але треба піднімати культуру – водії дуже негарно себе поводили – нам сигналили, «фак» показували, автобус нас притискав, обганяли небезпечно».
Серед чоловіків на МТБ-велосипедах третім був Олег Гусар, другим Влад Романчук, а першим приїхав Петро Страшецький. Серед жінок третє місце здобула Анна Терещук, другою була Оксана Петранюк, а першою – Марина Шквиря.
Переможці пішли святкувати, організатори продовжили зустрічати фінішерів. Дорогою додому на трасі ще зустрічали учасників марафону, які й додому педалили на роверах. Бо для них ровер – це задоволення, а відстань значення не має.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.