Більшість наших «лідерів думок» якась підозріла. Тобто, пардон, особлива. Тобто «інша» в нефілософському розумінні цього слова. Їхні страхи фатально не співпадають зі страхами західних інтелектуалів. Вони не бояться бути неполіткоректними, зате бояться привидів минулого. Їм за нефіґ шо обгадити ближнього, але не дай Боже зачепити якийсь порохнявий міф, популярний серед творчих старпьорів та в академічній дідорні.
Саме тому вони десятою дорогою обходять розмови про український ресентимент. Бо ж у тій скрині лежать улюблені казки і фобії. Ретровіруси, вмонтовані до народної ДНК. Між «лідерами думок» є негласна угода: не чіпати тієї скрині й тих вірусів. Бо, мовляв, послабиться імунітет до ворожих міфів, пише Володимир Єшкілєв на “Репортері“.
Тобто, будемо хворіти на свої болячки й не треба нам болячок чужих. Як наслідок наше суспільство зверху донизу вражене ресентиментом. Вражене системною всеохоплюючою брехнею. Себто, брешуть усюди, по всьому світу, але при тому там є такі серйозні майданчики, на які не допускають слиняву сентиментальність. На яких не радіють приниженню багатих перед бідними і складного перед простим. На яких не обговорюють «теорії пласкої Землі» й не теревенять про працелюбність нації.
В нас ці майданчики виглядають як дворики для прокажених.
Традиція, на обороні якої стоять наші «лідери думок», густо замішана на радянському «двоємислії» й не виховує у спільноти зневаги до брехунів. У нас вважають за краще загортати гріхи «своїх» у папірці й не виносити сміття з хати. Тому хата наша геть у смітті ресентименту.
З іншого боку, релігійні основи суспільства залишаються під питанням з огляду на те, що більшість народу сприймає релігію не як живий зв’язок з Богом, а як «моральну» надбудову, до якої можна забігти на перерві й прикупити собі «божої благодаті».
Що ж стосується інстинкту самозбереження нашої еліти, то я й далі притримуюся думки, що він відсутній за простим фактом відсутності самої еліти. Адже ті кілька тисяч родин, яким пощастило розштовхати ліктями менш повороткі сімейства та клани й «задавити лохів базаром», виглядають не елітою, а кодлом, що «тримає територію» до повернення справжніх її хазяїв.
Як результат маємо безкінечні битви брехунів й повну відсутність суспільної довіри, що, у свою чергу, означає відсутність майбутнього. В ситуації нічим й ніким не обмеженого спотворення інформації суспільство автоматично переходить на голу (примітивну) соціальну механіку самозбереження.
Українське суспільство починає відторгати вже не просто «лідерів думок», а саму позицію інтелектуального лідерства. Суспільство перестає слухати людей, які розповідають про високі матерії, але одночасно не годні визнати, що і «культ героїв», і «дизель-шоу», і казки про спасителів-котигорошків вигулькують з давно нечищеного темного місця, яке готове обдарувати нас ще десятками «наших надь», «філаретів» і «докторів пі».
Вибляклі «лідери думок» продовжують робити розумні морди. Ті, що просто найманці, все ще матюкаються, проклинають і верещать у соціальних мережах. Але маски ідеалістів уже відлущуються від продажних мармиз. Навколо залишається лише тисяча облич одного явища – тотальної заздрості невдах до успішних людей. Тобто тисяча облич ресентименту, опертого на старі байки, де голодний моральніший за ситого, а найкрасивіша дівчина виходить заміж не за гроші, а за покликом закоханого серця.
Зрештою, все повертається на кола минулого. Й тільки на рибному ринку в Ухані виникає справжнє майбутнє.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.