Важко дістатися. Як живе на кордоні з Росією Троїцька громада (ФОТО)

Троїцька об’єднана територіальна громада розташована на самісінькому кордоні з Росією. До неї важко дістатися через погане транспортне сполучення та вкрай страшні дороги.

Втім, сама громада приємно дивує гостинністю, активністю та краєвидами, пише Репортер.

Усе по-новому

Троїцьку ОТГ створили у квітні 2017 року. До її складу увійшли селище Троїцьке та… 38 (!) сіл. За словами голови громади Демида Палагно, ініціювали об’єднання ще у 2015 році, але села довго не могли між собою порозумітися.

«Як тільки почалася децентралізація, ми зібрали пакет документів, прийняли рішення на сесії та запросили до об’єднання усі сільські ради, – розповідає Демид Палагно. – Тоді лише одна сільська рада погодилася об’єднатися, бо на той момент ніхто ще не розумів усіх переваг децентралізації. Я ж, натомість, дуже добре розумів: якщо об’єднувати селище лише з одним селом, то ми залишаємо район без грошей. Це було б неправильно. І от ми два роки переконували людей. В кінцевому результаті до Троїцької ОТГ увійшло 67 % району. Зараз у нас десь 14 тисяч населення, а загальна площа території – 90 тисяч гектарів. Відстань від крайніх сіл до Троїцького 40 км».

Сьогодні бюджет громади становить майже 123 млн гривень, з них понад 83 млн – це власні доходи. Тобто громада абсолютно самодостатня. При цьому більше половини бюджету витрачають на освітні заклади і це, направду, дуже помітно. Відремонтовані кабінети, нові меблі, сучасне мультимедійне обладнання. Словом, там є все, що має бути у Новій українській школі.

«Ми принципово підійшли до питання освіти по-новому, – каже Палагно. – Наприклад, у 2017-2018 роках був залишок освітньої субвенції – десь півтора мільйони. Ми організували серед вчителів конкурс проєктів і вклали ці гроші в розвиток освіти. Тобто, ми не просто роздали кошти, а через конкурс визначили, кому вони найбільше потрібні. Також наші вчителі брали участь в обласному конкурсі проєктів та отримували фінансування в рамках «Громадського бюджету». Таким чином класи комплектуються так, як це бачить вчитель».

Також тут зберегли усі фельдшерсько-акушерські пункти. За словами голови ОТГ, це зробили, аби вчасно та якісно надавати першу допомогу. Бо ж хто, як не фельдшер, стабілізує стан хворого до приїзду швидкої?

«За інструкцією, там, де живе менше 700 людей, ми повинні закрити ФАПи, – говорить голова. – Але я вважаю, що це неправильно. Тому ми взяли їх на своє фінансування, і фельдшери в нас отримують зарплату за рахунок субвенції з громади. Також намагаємось допомагати їм з обладнанням. Нещодавно купили три комплекти для телемедицини».

Читайте також: Garage Hub: майстри на всю голову (ФОТО)

На розвиток гроші є

Багато уваги у громаді приділяють і благоустрою. Якщо до Троїцького дороги немає взагалі, то селище дивує відремонтованими вулицями, вимощеними тротуарами, квітучими алеями, новими дитячими та спортивними майданчиками. Демид Палагно каже, що ідеї для проєктів благоустрою він збирає у подорожах. Відвідуючи великі українські міста, спостерігає, як там облаштовані парки і сквери.

«Так уже склалося, що на розвиток кошти знаходяться, – каже він. – У минулому році завдяки співпраці з Державним фондом регіонального розвитку ми побудували п’ять спортивних майданчиків із штучним покриттям. Ми їх по селам ставимо – в Дьоміно, Ямах, Воєводському. Хочемо активізувати молодь, заохотити їх до занять спортом».

За словами очільника Троїцької громади, після об’єднання по селах взялися облаштовувати вуличне освітлення. Світлодіодні світильники закуповують коштом і обласного бюджету, і громади. Також зараз дуже актуальне питання енергоефективності. Тож за гроші інфраструктурної субвенції у громаді утеплюють комунальні установи, змінюють покрівлю, встановлюють твердопаливні котли, бо з газом з кожним роком все складніше і складніше.

До теми: Коли керує громада. Як на Харківщині справляються зі сміттям і розвивають освіту

«А ще ми в шести селах повністю поміняли систему водопостачання, – хвалиться Демид Палагно. – Нам передали 30 водонапірних веж і 150 кілометрів водопроводу, який ввели в експлуатацію у 1970-х роках. Ці безкінечні пориви… Що ми зробили? Спершу передали водопровід комунальному підприємству, але процес не пішов, бо люди не розуміли відповідальності. Хтось платив, хтось не платив, і через це виросли тарифи. Тоді взяли – і в кожному селі створили обслуговуючі кооперативи, яким і передали ці мережі. Умови такі: капітальні видатки здійснюються за рахунок громади, а за поточне обслуговування відповідає кооператив. Цього року вклали 3,7 млн гривень у капітальний ремонт аварійних ділянок. А коли замінимо весь водопровід, то візьмемося за очищення води».

Голова каже, чи не найбільша проблема нині – це погана логістика: залізниці нема, доріг нема. А якщо немає нормального сполучення, то нема мови і про створення нових робочих місць. Відтак молодь виїжджає у великі міста.

Неймовірне село

Звісно, на п’ятому році децентралізації інфраструктурними проєктами нікого не здивуєш, але активність тутешньої громади не може не тішити. Особливо приємно побачити сучасну українську літературу в маленькій сільській бібліотеці. Приємно чути, як діти на спортивному майданчику говорять українською. Приємно було познайомитися з людьми, які вкладають у розвиток громади не тільки сили, а й особисті кошти.

Наприклад, у селі Воєводське директор СТОВ «Воєводське» Володимир Гойденко взявся виплачувати по 50 тисяч гривень жителькам села за народження дітей. Таку допомогу жінки отримують з 2018 року. Попередньо програма розрахована на п’ять років.

Взагалі, Воєводське – дуже цікаве село. Спеціаліст відділу земельних відносин виконкому Троїцької селищної ради Андрій Заїка каже, цей старостинський округ не пропускає жодного проєкту. Зараз Воєводське бере участь у конкурсі «Неймовірні села України». Направду, це дуже красиве село і воно варте того, аби за нього проголосувати на конкурсі.

Читайте також: Acoustic UA: як у Харкові людей з вадами зору вчать на операторів кол-центрів

«Сюди на відпочинок з’їжджаються з усього району, – розповідає Андрій Заїка. – Березовий парк (понад 200 дерев висаджених у 1980 році – авт.) робить це місце унікальним. От ми і вирішили розвивати зону відпочинку. Хочемо закупити ще декоративних дерев і квітів, аби прикрасити парк. Плануємо розвивати зелений туризм, розвивати рекреаційні зони села. Якщо виграємо конкурс, то реалізовувати проєкт почнемо вже в березні наступного року».

Якщо вже бути до кінця відвертими, то направду тут не все аж так гладко. Річ у тім, що хоча громада знаходиться на кордоні з Росією, ми не побачили жодного прикордонника, жодного поліцейського, жодного блокпоста. Більше того, ми не бачили справжнього кордону. Адже замість обіцяної «стіни» є лише виритий рів і висаджені вздовж нього дерева. І це, нагадаємо, на сьомому році війни. Зате місцеві дітлахи читають української книги франківчанки Наталії Щерби, а це дуже багато важить.

Авторка: Ірина Гаврилюк

Матеріал опублікований в рамках проєкту «СВОЇ»,
який виконується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Контент є виключною відповідальністю газети «Репортер» і не обов’язково відображає погляди USAID чи уряду США.