От, такого музею Верховині явно бракувало! Петро та Галина Антіпови відкрили на своєму обійсті музей… Штопора. При ньому зробили й дегустаційний зал.
Там розказують різні цікавинки та пригощають туристів червоним вином, чачею, сирами та Іван-чаєм. Усе збирають, чавлять, роблять самі. Тому воно і смакує, пробував і “Репортер”.
Поки без фанатизму
Потрапити до родини Антіпових дуже просто. Їхній будинок одразу поруч з автостанцією, у невеликій вуличці. На воротах зустрічає усміхнений господар. Каже, скоро поставить вивіску, аби туристи не блудили й заходили частіше. Але їх й так не бракує.
Петро Антіпов розповідає, що часто у них гостюють туристи з усієї України. Заходять й американці, поляки, білоруси. Усіх частують вином, яке роблять вже 15 років.
Про діда Иванчика, який у Верховині понад 60 років воду продає (ФОТО)
«Цього мене навчив тесть, – розповідає Петро. – Туристи спершу пробували, а потім питали, чи нема на продаж. І так почали робити більше для себе і щоб гостям ставало. Надумали побудувати невелику альтанку. Але її чимось треба було наповнити, тож прийшла ідея, що як вино, то має бути щось на винну тематику. Так і з’явився музей Штопора».
Експонати привозили й дарували друзі та знайомі. Петро й сам захопився, став колекціонером. Почав шукати різні цікаві експонати по барахолках, на різних сайтах, аукціонах. Сміється, що нині збирає без фанатизму і не готовий віддавати за штопор більше 500 грн. «Ще не дійшов до тої стадії», – говорить Антіпов.
Нині в колекції – приблизно 600 штопорів. У вигляді тварин, птахів, ключів, зброї, келихів. Різного розміру та кольору. Вони повсюди у просторій альтанці. На стінах, каміні, навіть на люстрі. Вона до речі, зроблена у вигляді бочки. Тут усе про вино – картини, малюнки, глечики, келихи.
Валіза зі скарбами
За словами Петра, є три види штопора. Перший – який ми вкручуємо і витягаємо. Це традиційний, він є у кожній хаті. Другий – коли видавлюємо корок під тиском.
«Його ще називають вакуумним, – розповідає чоловік. – Він – як ніпельна голка. Вона пробиває корок, і ми закачуємо повітря всередину. Під тиском корок вистрелює з таким специфічним звуком, як шампанське. І з димком».
І є ще третій вид, його називають циганським. Цей штопор має дві голки, які залазять між корком і пляшкою та не руйнують його. Треба прокрутити та одним ривком вийняти корок.
«Чого назвали циганський, бо ви вип’єте добре вино, а туди налиєте іншого та знову тим фірмовим корком закоркуєте, – посміхається Антіпов. – Ніби нічого й не було».
За розповіддю наливає трішки вина у келих для спроби. Сухе, червоне вино залишає красиві розводи по келиху та приємний післясмак. До речі, дегустація та екскурсія вартують всього 25 грн. Гості пробують два види вина, чачу й малинівку.
А поки «Репортер» смакує, пан Петро розповідає про свою колекцію. Поруч сидить його дружина Галина. Вона лагідно посміхається й підказує, аби чоловік чогось не забув.
От, знімає зі стіни найбільший штопор у колекції. Він бочковий, десь під 50 см. Каже, замовив у місцевого коваля, аби зробив йому ще більший штопор. Але він для туристів, аби з ним фотографувалися.
Витягає з-під крісла стару валізу. Колись вона була повна штопорів. Одного разу в інтернеті Петро побачив, що якийсь чоловік продавав це добро за тисячу гривень. Одразу й купив.
«Я коли їх тут порозкладав на стіл, то тішився, як мала дитина, – сміється Антіпов. – Нарахував 168 штук! Кожен витирав, крутив у руках, ледь не цілував».
«А це улюблений штопор моєї дружини, – стає на крісло та знімає маленький сріблястий штопор, схожий на дримбу. – Він розкладний. Розігнув, відкоркував пляшку, зігнув і вкинув у сумочку. Я за ним довго банував. Приїхали якось в Косів на базар. Питаємо, чи є старі штопори. Принесли такий гарний-файний у вигляді золотого ключика, але захотіли 550 гривень. Стало шкода грошей. Потім на аукціон поставили такий же зі ставкою від однієї гривні. І я його купив за 87 гривень».
З круглими очима
Все вино, яким пригощають гостей Антіпови, роблять самі. Єдине, що виноград закуповують у закарпатському Рокосові. Кажуть, у Верховині виноград «не годен достигати до тої цукристості», яка потрібна.
Щороку на початку жовтня вирушають за ним до перевірених ґаздів. Беруть з собою дробілку і на місці перемелюють грона, а потім те перемелене заливають у бочки та везуть у Верховину. У бочках воно стоїть до 10 днів, а далі все на прес й витискають, зціджують сік.
«Я роблю лише Ізабеллу. Є у нас суха й напівсолодка, – говорить винороб. – До сухого не додаю ні грама цукру, спирту, ні дріжджів, ні сірки. Яке є – таке є. Смакував вино всюди, не хочу хвалитися, але моє таки непогане. І гості задоволені. Привозили у Закарпаття, то вони дуже розпитували, як я роблю. Не таке, як їхнє».
До речі. Петро Антіпов входить у Клуб виноградарів Прикарпаття. Щороку вони закуповують три тони винограду і з того виходить 2400 літрів вина.
«Це вино живе, його треба спожити до року, і ми так стараємося», – говорять Антіпови.
Популярне в них напівсолодке. Його часто беруть жінки. А чоловіки – чачу.
«Вона у нас 45 градусів, – хвалиться Петро. – Той жом, який лишається після пресу, ми використовуємо як дикі дріжджі. Сюди трохи цукру, води і воно 8-10 місяців грає, булькає. Двічі переганяємо – виходить розкішний напій. На дно курагу, яка додає якийсь свій смак. Від такого напою голова не болить, не палить, бо все натуральне».
Також до вина гостей пригощають підкопченим будзом. «У нас є ділянка, яку не використовуємо, то віддали людям, що тримають худобу, а вони нам за те дають сиру, – кажуть Антіпови. – І нам добре, і їм. Коли велика група, то ми ще й у них докуповуємо сиру».
Ще в них можна купити маринованих грибів. Їх робить брат пана Петра. Каже, продають лише перевірене – те, що вживають самі.
Петро каже, спершу туристи заходять до них з таким виразом обличчя, мовляв, та що ви нам тут розкажете? А виходять з круглими очима та оберемками – вина, сиру, чаю, грибів.
