Після мукачівських подій Україна вчергове розділилася. Одні кричать, що влада свідомо знищує патріотів, інші — що на зміну звичним бандитам ідуть нові, а влада відморожується. Обидва табори звинувачують владу, і це, певно, єдиний правильний висновок. Справді, якщо в хаті бардак, то винен ґазда. У будь-якому разі, що б не говорив, на які б труднощі не посилався.
Багато говорити насправді не важко. Наші політики, чиновники навчилися цьому давно. Діяти їм ще заскладно, а от розповідати — без проблем.
Одне з улюблених слів звідти — чітко. Таке конкретне, різке. Його часто вживають у телевізійних ток-шоу і на мітингах, коли йдеться про розмови або думки: лідер чітко зазначив, ми (ви, вони) чітко зрозуміли, чіткі домовленості (партій, фракцій) і т.д. Звучить вагомо, а відповідальності — нуль. Ну зазначили, ну зрозуміли і що? Та нічого, бо після чітких домовленостей зазвичай ще виникають невловимі вороги чи небачені перешкоди і все закінчується пшиком.
Інша справа, коли йдеться про звітність. Тоді з’являється пара інших слів-паразитів будь-якої гілки нашої влади — практично і фактично. Вони означають, що насправді все не зовсім так. От кажуть, що на митниці фактично побороли корупцію — чуємо, що більшість хабарників і контрабандистів тої боротьби не відчула. Те саме і з практично відремонтованими дорогами, і з фактично очищеними від бандитів силовими структурами і рештою. Викинеш «практично» — вже не відкрутишся: подолав, відремонтував, очистив. А так — боролись, робили, але… з’явилися всюдисущі вороги й перешкоди і все закінчилося трохи не тим, про що раніше чітко домовились. Народ зітхне та й по всьому.
Таке легко проходило в «болотистій» Україні десь до 2004-го або періоду 2006-2013 років. А тепер все, приїхали. Був Майдан, є Донбас. Після крові просто кидатися словами вже не вийде.
Залишимо на совісті багатьох дописувачів соцмереж їхнє всезнання з усіх приводів. Не важко скласти власну думку про ситуацію, перебуваючи за сотні кілометрів від події, особливо якщо ця думка вже давно сформована. Аналіз, логіка — це складно, галасувати легше. Висмикнув із сюжету те, що треба, відкинув, що не вписується, — і вперед: обурюємось, судимо, радимо. На жаль, і більшість ЗМІ нині вже не стільки інформує, скільки підсмажує інтерес. Адже новинним інтернет-ринком (а саме він попереду всіх інших) керує швидкість. Поки якісь там сумлінні зануди перевіряють фактаж, швидкі вже все прокричали. А чи це правда, вже не має значення, потім в разі чого поправимо. Або й не поправимо, крикнемо щось нове, інше — до навпаки. Читач пробачить, бо він уже звик до суцільного дурного галасу…
У світі, де кожна людина зі смартфоном і сторінкою в соцмережі може бути джерелом інформації, вже не так важливо, що саме відбулося. Важливіше, як це виклали. З якого ракурсу, з яким коментарем, скільки знаків оклику поставили і чи написали, наприклад, слово «Шок!».
Та найстрашніше, що в цьому інформаційному шалі потрохи втрачається головне — здатність думати і співчувати. Правда, не впевнений, що представники «Правого сектору» в Закарпатті загинули в чесній боротьбі з місцевою мафією, а не за переділ ринку контрабанди. Або чи всі мукачівські міліціонери захищали бандитів, чи дехто з них таки намагався навести громадський порядок. Звісно, слідство розбереться, але будьте певні — всієї правди ніхто не скаже.
Зрозуміло одне — там, де нема закону, завжди буде кров. І зброя для цього знайдеться. У Мукачевому був уже не просто дзвіночок для влади, останній чи передостанній, а цілий дзвін — люди, майте совість, країну треба реформувати, треба щось робити, бо край. Досить красти. Не можна відпускати хабарників. Не можна карати невинних. Це небезпечно. Держава без порядку і з вибірковим правосуддям — найкращий інкубатор для бандитизму.
Добре, що заговорили про кадрові зміни в Закарпатті й не тільки. От і Геннадій Москаль уже повернувся туди з Луганщини головою ОДА. Аби це лише не закінчилося порожніми словами. І тут найбільша заслуга хлопців із «Правого сектора», уже й без різниці, з якою метою вони поїхали на «стрілку» з мафіозі. Дуже шкода загиблих. І що — кожен крок на шляху до чесної країни аж так потребує крові? Без неї не доходить? Ну то крові буде більше. І навряд чи тоді до влади прийдуть найрозумніші з найчеснішими. Таке вже було. Шкода, що історія нічому не вчить.
