Газета Розваги Фото

Старуня, мамут і вулкан. Чим ще дивує невелике прикарпатське село (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Якщо затвердять офіційний перелік природних чудес Прикарпаття, село Старуня туди неодмінно потрапить. Адже на його околиці діє унікальний грязьовий вулкан. Локація не належить до розкручених турбрендів, але відвідати її варто.

Тим більш, що, крім вулкана, там є ще багато цікавого, пише “Репортер”.

Знахідки в озокериті

Щодо назви села є цікава легенда. Колись давно несподівано напали татари, які повбивали чи забрали в полон усіх мешканців. Лише одна баба Руня змогла заховатися в лісі. А ще була та баба вагітною, тож саме їй довелося відроджувати й залюднювати спустошене село. До слова «баба» не слід ставитися надто скептично, адже у давнину життя мало прискорений темп і вже у 35 жінку вважали старою.

Коли проїжджаєш повз Старуню, марно виглядати у вікно – вулкан з дороги не видно. Аби туди дістатись, треба за селом (якщо їхати з Франківська) звернути з траси праворуч. Орієнтир – знак Надвірнянського району. Далі ще близько 4 км сільськими вулицями. Дорога не дуже, та буває й гірше.

Окрім плодовитої баби Руні, село відоме покладами озокериту. Цю корисну копалину називають ще земним воском чи земним салом. Утворюється завдяки кристалізації під час охолодження парафінової нафти. Зовні дійсно нагадує бджолиний віск, але чорного кольору та з нафтовим запахом. Його використовували у медицині, робили свічки й канатні мастила. Під час прокладання трансатлантичного кабелю різко зріс попит на озокерит, оскільки він застосовувався в якості ізоляційного матеріалу. Відтак ціна земного воску постійно зростала. Якщо у 1865 році за корець (близько 127 літрів) просили 28 корон, то на початку ХХ століття він кош­тував більше сотні.

Читайте також: Канаду відкрив Небилів: першими туди подалися два чоловіки з Прикарпаття (ФОТО, ВІДЕО)

У 1870 на околиці Старуні заклали першу копальню озокериту. Вона діяла 83 роки. У жовтні 1907 на глибині 12,5 м шахтарі знайшли тіло мамонта, яке добре забальзамувалось у смолі. Думаєте, вони одразу повідомили археологів? Ні, першим ділом вони відрізали величезний шмат шкіри й… пошили з нього постоли. Лише коли про знахідку довідався інженер, то зупинив варварство і доповів науковцям. Звістка про «мамута» широко висвітлювалась у тогочасній пресі. Видобуток припинили, розпочалися пошуки.

Наступного місяця – чергова сенсація. Цього разу відкопали волохатого носорога. На його стегні зауважили сліди поранення, а поруч знайшли загострену обпечену дерев’яну палю. Схоже, місцеві аборигени під час полювання загнали носорога до болота, де він і загинув. Озокерит виявився непоганим консервантом і дбайливо зберігав тушу близько 10 тисяч років. На знахідку з’їхалися найкращі палеонтологічні світила Галичини. Втішений увагою науковців, власник копалень подарував залишки обох тварин львівському природничому музею.

В подальшому Старуня не раз ставала центром дослідницьких експедицій. Тут знайшли стоянки первісних людей, туши кількох носорогів, оленя тощо.

Тихо сохнуть топіарі

У полі за селом дорога впирається в арку з написом «Парк льодовикового періоду». Біля брами стоїть фігура мамонта, виконана у техніці топіарі. Це коли рослини висаджують у дротяному каркасі, завдяки чому їм можна надати будь-якої форми.

І мамонт, і арка є нагадуванням про фестиваль «Топіарі Арт-Раут», який відбувся тут у жовтні 2019 року. Ідея створення парку належить професору університету нафти і газу Олександру Адаменку, а фігури тварин виконав львів’янин Богдан Лучка, він разом із своєю командою працював над ними три місяці. В якості рослинного матеріалу Лучка обрав тую.

Фестиваль скінчився, туристи роз’їхались, топіарі-скульптури виявились кинуті напризволяще. Якщо на фестивальних фото мамонт виглядав свіжо-зеленим, то сьогодні він на 50 % рудий. Зміна кольору пояснюється просто – туї всихають, і нікому то не цікаво.

Навпроти мамонта величезний майданчик. Раніше тут зупинялись авто приїжджих, стояла сцена, а тепер просто порожньо. Взагалі, за весь час, що ми гуляли територією «Льодовикового парку», жодного відвідувача не додалось. У сусідніх кущах біліють чотири бетонні піраміди. Скоріше за все, то залишки озокеритових копалень. Хоча, можуть бути й рештки нафтової вишки, адже у міжвоєнний період тут активно шукали нафту.

Читайте також: У монастирі на Рогатинщині лікували бійців УПА – поки не прийшла “донька царя” (ФОТО)

Вдалині зауважуємо людську фігуру, яка трохи лякає своєю нерухомістю. При наближення з’ясовується, що це статуя жінки-кроманьонки із білим дротяним волоссям. При чому це не просто жінка, а мисливиця, яка цілиться з лука у порожні дерев’яні віходки навпроти. Можливо, це її прототип тисячі років тому загнав волохатого носорога у трясовину. Нині жіноча фігура повністю засохла.

За пару десятків кроків причаївся носоріг. Він сумно схилив голову до землі і теж поволі всихає. Схоже, за пару років відвідувачі «парку» будуть милуватися лише порожніми каркасами.

Завершує експозицію льодовикових істот статуя оленя на невеличкому пагорбі. На тлі дерев він не дуже кидається в очі. З усіх топіарі-статуй олень зберігся найкраще, хоча поруч із ним гігантська нафтова пляма. Позаду фігури – великий дерев’яний хрест. Невідомо, яким боком він до льодовикового періоду, але, виглядає, що саме він охороняє оленя від засихання.

Вічний вогонь і вічна багнюка

При словах «діючий вулкан» уява малює як мінімум виверження Везувію. Реальність руйнує ілюзії. Насамперед Старунський вулкан – грязьовий, тобто замість магми плюється болотом. Також він має не один, а декілька кратерів, розкиданих на відстані кількох десятків метрів. Хоча, кратери – це надто голосно. Так, калабані з чорною маслянистою рідиною. Кажуть також, що вулкан видає неприємні звуки і погане пахне, але в той день поводився чемно, не смердів і майже не булькав. Втім, засохлі потоки бруду із соляними розводами вказують на те, що він не завжди такий тихий. Та й без вогню тут точно не обійшлося.

З жерла головного кратера, що біля оленя, стирчить залізна труба, обліплена соляними наростами. З неї виривається газ, який періодично підпалюють, аби не утворилась вибухонебезпечна концентрація. Отой «вічний вогонь» досить потужний – якби не бруд навколо, то запросто міг би підійти для смаження ковбасок чи кип’ятіння води у похідному чайнику.

Утворився він у 1977 році після потужного землетрусу в Румунії. На початках висота грязьового фонтану становила три метри, але з часом він вщух. Крім основ­ного, тоді виникло ще три менших кратери. Потім ще кілька з’явилося після землетрусів у Італії та Ірані (1981 рік) Зараз вчені нараховують вісім постійних дірок і з десяток тимчасових мікрократерів, які з часом затягуються. Найбільшу активність зафіксували у 2003 році, коли усі жерла викидали бітум, гарячу воду, газ, глинисту пульпу й нафту. Відтак вулкан не перестає дихати та активно реагує на зміни у сейсмічній обстановці.

Нерідко можна почути тверд­ження, що Старунський грязьовий вулкан – єдиний в Україні та чи не єдиний у світі. Це не зовсім так. У Європі подібні є в Румунії, Італії та Ісландії, а в Україні грязьовими гейзерами славився Керченський півострів.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.