Сюди коломийські атовці можуть приходити щодня й витісняти важкі думки не менш важкими гантелями і штангами. А можуть просто обговорити серед своїх якісь ідеї та проблеми.
Нещодавно у Коломиї відкрили ветеранський простір та спортзал під назвою «14.5», пише “Репортер”.
Кого тут лиш нема
Зсередини підвального приміщення доноситься стукіт металу й дивні вигуки. У залі на різних тренажерах займаються п’ятеро чоловіків. Ще троє щось обговорюють.
Спортзал відкрили 21 лютого для атовців самі ж атовці. За назву вибрали цифри «14.5» – це діаметр набою до великокаліберного кулемета. Зал відкритий щодня з ранку й до вечора. Для атовців він безкоштовний.
Міська влада виділила приміщення та профінансувала ремонт. Атовці самі все розчищали, вигрібали, вивозили. Кажуть, певно, машин з десять. До відкриття спортзалу йшли два роки.
«Хто займається у залі? Та простіше сказати, з яких підрозділів нема, – говорить новоспечений директор Андрій Спіров. – Я з батальйону Кульчицького, син мій – з 10 окремої гірсько-штурмової. Он, ще один товариш з Кульчицького. Іване, ти звідки? Нацполіція? Михайло – окремий полк спецпризначення, Олег – полк «Миротворець».
Усі однакові
Нині тут просторе приміщення, попід стіною різні тренажери. Чи не на кожному зав’язаний якийсь оберіг – десь вервечка, десь браслети з синьо-жовтих стрічок.
У залі є велика роздягальня, душова. Кажуть, що згодом планують розширюватися, бо місце є. Хочуть зробити й масажний кабінет.
«О, в мене ліжко масажне без діла стоїть, то я привезу», – говорить Олег Венц. Він служив у полку «Миротворець». Нині з родиною мешкає за кордоном. Але часто приїздить і каже, першим ділом – сюди, до хлопців.
«Це велика справа. Такий ветеранський клуб важливий, – говорить Олег. – Якщо можу, підтримую морально, фізично чи матеріально. Хлопці вертаються звідти, їм башні рве за п’ять секунд через будь-яку дурницю. А тут є старші побратими, які можуть дати пораду, мовляв, спинися, ти не сам. Спорт – добра реабілітація».
Військові кажуть, що в Коломиї багато спортивних залів. І багато роблять знижки для учасників АТО.
«Але він туди не піде. Вони там почуваються не у своїй тарілці. А тут усі однакові», – каже Андрій Криштофович, один з місцевих ветеранів.
Сімейний підряд
Криштофович і Спіров служили в одному батальйоні. Нещодавно обидва стали дідусями – у них народилась онука.
«Ми, коли були на сході, я все жартував, мовляв, будеш мій сват, бо в тебе донька, а в мене син, – сміється Спіров. – Його то все злило. Ми ще тоді у Станиці Луганській були. А тут наші діти почали зустрічатися, потім одружилися. Андрій був командиром мого підрозділу, а тепер ще й сват».
«Сімейний підряд у нас тут такий», – сміються чоловіки.
Військовий з Калущини Микола Левкун став “людиною тижня” за версією “Репортера”
Син Андрія Спірова – Олексій, служив у «десятці», був поранений.
Цікаво, що всі тренажери у залі – робив його директор. Спіров сам зварював, обшивав шкірою. Все у червоно-чорних кольорах.
Каже, багато хлопців з АТО після бронежилетів повертаються з травмованими спинами. Тому він спеціальні тренажери, аби можна було займатися без шкоди. Бо ж у самого – дві спинні грижі.
Ще розповідає, коли був на передовій, то навіть там робив тренажери з усього, що під руку потрапляло.
«Там потрібно було займатися, аби мізками не їхати, бо постійно стріляли, – розказує Спіров. – А спорт трошки те все розбавляв».
Хто раз помирав, вдруге не дасться. Атовець з Франківська змагається за участь у ветеранських Іграх
Дубочки для добровольців
«Ми лиш відкрилися й можливо, що будемо організовувати якісь змагання. Ну, у нас он є один, що вже може їхати на змагання», – Андрій Криштафович показує на Івана Голдищука. Чоловік у чудовій формі.
Іван приходить сюди через день після роботи. Розказує, що мав три ротації на схід, стояли на блокпостах.
До слова, цієї суботи, 14 березня, у Коломиї будуть проводити День добровольця. Буде забіг на три і 15 кілометрів. Також цього дня висаджуватимуть дерева на Алеї добровольців у міському парку. Минулого року, розповідають чоловіки, висадили 60 дубочків. Не прийнявся лише один.
«Якщо цей зал хоч одну людину витягне від якихось дурних думок і вчинків, то я вважаю, що ми вже багато зробили», – говорить Андрій Криштафович.
«Зібрати атовців в одному місці – це вже велика робота. Їх раз на місяць тяжко зібрати, – посміхається керівник місцевого центру допомоги учасникам АТО Михайло Кушнірук. – Кожен зайнятий своїм. А тепер ми їх бачимо чи не щодня».
Кушнірук пішов добровольцем навесні 2015 року в третій окремий полк спецпризначення.
Бізнес-план
Приходять займатися і жінки. «От, дівчата з соцзабезу двічі на тиждень тренуються, – додає Кушнірук. – Якраз ті, хто працює з атовцями. Зробили спеціально, аби була нормальна комунікація. Хлопці туди до них часто приходять заряджені емоційно, сваряться. А тут, коли одні з одними поспілкуються в іншій атмосфері, то і вони інші, і хлопці інші».
У зал приходять і діти атовців. Тренуються групами та окремо.
«Так через дітей ми хочемо витягнути сюди й батьків, аби дитина прийшла і сказала, а ну, тату, пішли, – кажуть ветерани. – Це спортивне виховання, характер. Діти не будуть рости баламутами. Вони тут будуть чути й бачити правильні речі».
У ветеранському просторі планують проводити і лекції на тему спорту. Запрошувати чемпіонів, майстрів спорту з різних видів, аби поділилися досвідом, порадами. Це буде корисно як і хлопцям, так і мотивуватиме дітей.
Ще один важливий аспект, над чим працюють у цьому ветеранському просторі, – як побратимам відкрити власну справу.
«Тут народилася ідея, аби самим робити тренажери, – говорить Андрій Спіров. – Зараз сидимо, думаємо, як втілити її в життя й долучити до роботи інших ветеранів».
Авторка: Світлана Лелик
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.