Як з окупованого міста вивозили цілий розплідник птахів рідкісної породи, чого їх вчать у Павлівці та навіщо це прикарпатським дітям.
Блокпост за цигарки
Сергій Никоноров – унікальний лікар, принаймні таких досі на Прикарпатті не було. Його спеціальність – голуби. Сам родом із Донецька, його будинок метрів за 800 від аеропорту, там же поблизу був і розплідник голубів, де Сергій працював.
«Є в мене друг, який вирішив відновити породу миколаївських голубів, от ми цим і займалися. Щоб ви розуміли, миколаївська порода – виключно українська, виведена в Миколаєві у кінці ХІХ століття, – пояснює він. – Ці птахи мають вертикальний зліт і посадку, а при зустрічному вітрі зависають, як повітряні змії, і можуть стояти на одному місці по 6-8 годин. То було дві популяції – миколаївська та очаківська, а десь наприкінці 1970-х їх почали змішувати й чиста порода загубилася. От ми і працювали над відновленням».
Робота йшла добре, добилися того, що їхні птахи вже могли «зависати» на дві години. Але прийшла так звана ДНР. «Коли в Донецьку був референдум, ми з дружиною поїхали до її батьків у Харків, думали, швидко закінчиться. Але все лиш набирало обертів. Зустрілися з моїм партнером і вирішили, якщо ми й далі хочемо займатися голубами, то треба виїжджати. У нас тут у Павлівці є друг, німець Матіас Гепфнер, власник голубодрому, він і погодився нас прийняти».
Перевозили птахів в кінці вересня. Просто бус, забитий клітками, обладнання з тамтешньої лабораторії і домашні речі. Блокпости проходили без проблем, розказує Сергій, на ДНРівських розплачувалися цигарками – один блокпост за один блок. А українські пропускали так.
Тож нині у Павлівці живуть приблизно 200 миколаївських голубів, птахи прижилися, але от, бідкається Сергій, умови для них тут не дуже.
«Ця порода найкраще розкрилася на Донбасі, бо у нас там з початку жовтня і до кінця лютого віє східний вітер, який має постійну швидкість, а це ідеальні умови для тренування, – пояснює він. – А тут вітру, такого як треба, нема». Але робота над породою продовжується, як і ще кілька проектів, але щоб пояснити їх важливість, треба трохи розказати про самого лікаря.
Вірусами бюрократії
Сергій Никоноров сміється, що фахівцем з голубів його зробило життя. Освіту він здобув у Харківській зооветеринарній академії, далі аспірантура, робота у Донецькій міжобласній спеціалізованій лабораторії з хвороб птиці, де був лікарем-вірусологом. Практично зі студентської парти потрапив на епідемію пташиного грипу.
«Я прийшов у липні, а в жовтні ми вже були в Одесі, в гирлі Дунаю, відбирали проби, – розказує він. – Далі Крим, де організовували блокпости і робили дезінфекцію. Там було багато людей, і ми ще не знали, як це небезпечно. Ти заїжджаєш у село, а біля кожного двору навалені купи індиків, гусей, а з захисту в нас – білі халати і спирт. Але ми займалися своєю справою. Я конкретно – виділенням вірусу та його вивченням».
Щоб поставити повний діагноз, треба виділити збудника і виявити його біологічні властивості – це індекс інтравенозної патогенності, каже Сергій. Усі тонкощі пояснювати складно, але факт той, що найкраща лабораторія світу – в англійському Вейбріджі – сказала, що наші помилилися лиш на одну соту відсотка.
«Так, у центрі Донецька, у підвалі, ми робити такі речі, – говорить Сергій Никоноров. – А от коли пішли гроші, то нас від цього відсунули, сказали, що взагалі це робили в Києві».
Далі була війна з начальником обласного управління ветеринарної медицини. Тому приглянулася будівля їхньої лабораторії.
«Я тоді був головою профспілки, – розказує Сергій. – Ми шість разів ходили до суду. Але нас таки дотиснули – зробили злиття обласної лабораторії і міжобласної. Після цього я вже не міг там працювати».
Тож коли його товариш вирішив організувати розплідник, пішов туди. Бо вже встиг на той час стати знаним серед голубоводів лікарем.
«Люди знали, що є така лабораторія і приносили птахів. Наш завідувач був фахівцем, але вузьким – лиш по вірусах, – пояснює він, – а я став комунікувати з іншими лікарями, встановлювали точні діагнози, і я прописував плани лікування».
Паралельно з тим ще вчився в аспірантурі Інституту експериментальної клінічної ветеринарної медицини в Харкові. Працював над вакциною від параміксовірусної інфекції для голубів. У народі цю хворобу ще називають «чумкою», зайшовши у розплідник, вона може винищити до 90 % пташок.
«Але на якомусь етапі не знайшли спільної мови з науковим керівником, – каже Никоноров. – Йому треба було поставити «галочку», а я хотів закінчити вакцину. На тому й розійшлися. Але зараз ми працюємо над цієї вакциною з моїм другом, який там лишився, і вже йдуть клінічні випробування».
Птахи вміють вчити
Нині основна робота Никонорова зосереджена на голубодромі у Павлівці, крім того, що далі виводять і тренують птахів, хочуть залучити до голубоводства прикарпатських дітей.
«Сам цей розплідник робився в першу чергу для дітей, – пояснює Сергій. – Зараз середній вік голубоводів – десь 50. На Донбасі нам було важко залучити дітей, бо у нас узагалі не було дитячих організацій. А у вас – от взяти хоча би «Пласт». Можна було б при осередках зробити голуб’ятні, аби діти змагатися у клубі нарівні з дорослими».
Та найголовніше, каже Сергій, голуби дуже добре вчать. По-перше, що сім’я і дім – це найважливіше.
«Голуб, який має своє гніздо і сім’ю, ніколи їх не покине. І він нікому не дасть туди залізти. Там такі бої бувають, кров’ю все заляпане, – розказує лікар. – А ще вірності – голуби, які спарувалися по любові, живуть так усе життя».
По-друге, птахи вчать відповідальності. Дитина знає, якщо вона не дасть їм їсти та пити, не закриває вікно і залізе кіт, то вони загинуть. Тобто кожного дня від неї хтось залежить.
«Люди не хочуть відповідальності і не вчаться цього з дитинства, – сумно додає Сергій. – Усе, що відбулося у нас на сході, це безвідповідальність окремих людей. І я себе не викреслюю з цього списку. Те, що ми ходили на мітинги і співали гімн – одна справа, але треба було займатися роз’яснювальною роботою задовго до того. Бо коли це почалося, людям вже щось довести було нереально».
Чоловік розуміє, додому він зможе повернутися не скоро, але каже, після того всього навіть сили нові з’явилися, Франківськ йому подобається, мовляв, атмосфера така, що хочеться щось робити. Крім ідеї голубівництва для дітей, сів закінчувати книжку, яку розпочав ще у 2007 році.
«Є в нас такий проект «Пташчин Лікар – Birdy’s Doctor», зараз це сайт зі статтями про хвороби, де у кінці розписані ліки, але не за назвами, а за діючими речовинами, – пояснює Сергій. – Бо ви не уявляєте, як наших голубоводів на цьому нагрівають. Я пишу науково, я моя дружина Наталя вже перекладає на доступну мову. Коли все буде готово, видамо книжку».
А «плюс» до всього зорганізовуються з інтелігенцією та бізнесменами, які теж приїхали у Франківськ з Донецька. Їх мета – помагати своїм. Але не просто щось від когось отримати, а дати можливість самими заробляти.
«Ми не хочемо рибу, ми хочемо вудку», – каже Никоноров.
Comments are closed.