Минулого тижня у Львові відбувся щорічний Медіафорум. Як стверджують організатори, це найбільша медіаконференція Західної Європи. Там журналісти з України, Білорусі, Польщі, США, інших країн діляться досвідом вирішення спільних проблем.
«Репортер» на власний розсуд вибрав найкраще з того, що може бути цікавим не лише для журналістів.
Станіслав Асєєв, український журналіст, письменник. Колишній в’язень так званої ДНР, провів у полоні 2,5 роки:
«Коли мене привели до підвалу після катувань і я побачив перед собою зелену облізлу стіну з пліснявою, то сказав собі, що це занадто і, скоріш за все, я це не переживу. У такий момент ви неймовірно відчуваєте, що вас позбавили волі. Але в чому саме це полягає, ви не можете пояснити, навіть провівши у підвалі кілька років. Я спілкувався з багатьма людьми, яких позбавили волі, й коли питаєш їх: «А чого тобі бракує?», вони говорять, що жінок, їжі, теплої ванни. Це практичні складові життя, але загальної відповіді серед тих людей, які там сидять роками, ви не знайдете».
«Якби у 2015 році мене спитали, що таке свобода слова, я б сказав щось політичне, пов’язане з вибором. Але у 2021 році, знаючи свій власний досвід і досвід тих журналістів, які загинули за те, що писали, або заарештовані за це, я знаю, що свобода слова – це не фігура мови. Це щось, що завжди стоїть за крок до власної смерті. Але, усвідомлюючи це, ми можемо робити речі, які змінюють Україну або світ».
«Зло завжди має конкретне ім’я. Це дуже важливо. І в «Ізоляції» (страшна в’язниця в Донецьку – авт.) є конкретні імена людей, які це роблять. Звісно, є окремі випадки психопатів, але здебільшого люди, які щодня кидають комусь дроти на геніталії та пускають струм, повертаються додому, до своїх дружин і дітей. Це звичайні люди, у деякому сенсі, як ми з вами. У суспільному житті це ніяк не проявляється. Вони стають потворами, коли зачиняється брама «Ізоляції». Коли вони одягають балаклаву, камуфляж, і все змінюється».
Франак Вячорка, білоруський медіаконсультант:
«Багато ЗМІ порівнювали Білоруську революцію з українським Майданом. Це дійсно так. Ми теж – люди миті. Я ще рік тому також був журналістом і не думав, що за рік моя доля так зміниться. Як і багато інших журналістів не думали, що вони опиняться в цій новій реальності так швидко. Але є й багато розбіжностей і перша – технологічна. З одного боку, ми мали багато технологій, які б мали зміцнювати нас, а з іншого боку – влада теж отримала технології, які допомогли їй нас контролювати, цензурувати, знищувати».
«Медіа знали, що будуть протести, знали, що можуть бити й стріляти. Тому всі думали про бронежилети, про куртки «преса», але, на жаль, це не допомогло. Журналістів катували навіть більше, ніж активістів, які вийшли на протест. І те, що мусило журналістів захистити, навпаки стало мішенню».
«Ця кризова ситуація зміцнила солідарність між журналістами. Була кампанія протягом декількох місяців, коли популярний портал почав використовувати білоруську мову по неділях. Білоруська мова теж є протестом у Білорусі. І дуже класно, що це підтримали найбільші й найпотужніші медіапортали. Також з’явилися нові інфлюенсери. Наприклад, люди, які раніше писали про спорт, стали популярними політичними блогерами».
Валерія Ковтун, журналістка, менеджерка національного проєкту з медіаграмотності при Мінкульті:
«Згідно з дослідженням, більше половини українців вважають дезінформацію і маніпуляцію в ЗМІ актуальною. Отже, значна частина людей взагалі не розуміє, що це проблема. А чверть вважає, що медіа на них не впливають. Тобто, ми споживаємо контент, але переконані, що це на нас жодним чином не діє».
«Не політики вирішують, як складеться ваше життя, ви самі зараз і сьогодні, прокачавши свої навички з критичного мислення, можете змінити якість свого життя. І якщо ІQ – це константа, його не можна змінити (принаймні так говорять), то критичне мислення – це те, що можна прокачувати і це варто робити все життя».
«За європейським рейтингом з медіаграмотності, Фінляндія – країна № 1. Там медіаграмотність запроваджена з 1960 року, її навчають з дитсадку. Також вони зіграли не на контрпропаганді, а на власній національній ідеї. Тобто, вони апелюють до того, що бути фіном – це бути активним, відповідальним громадянином, вміти перевірити інформацію і приймати зважені рішення як для себе, так і для всього суспільства».
Ліза Кузьменко, медіаекспертка, тренерка з питань ґендерної рівності та недискримінації:
«Раніше в українському законодавстві не було визначення сексизму. Його і зараз немає, але у Виборчому кодексі є таке поняття. Воно адресоване до ЗМІ, які мають висвітлювати збалансовано новини про політикинь і політиків й не допускати сексизму. Хоч невідомо, як мають бути покарані медіа, які цього не дотримуються».
«Ми живемо у патріархальному суспільстві і сприймаємо це (сексизм – авт.) як належить. Ми розуміємо, що щось не так, але дуже часто нам складно це ідентифікувати».
Різні люди мають право: непроста розмова про гомосексуальність у Франківську
«За нашим дослідженням, 54 % опитаних журналісток не почуваються в безпеці, працюючи в медіа. При цьому 47 % вказали, що жінці-журналістці у країнах Східного партнерства більш небезпечно, ніж чоловікові. Ці цифри можна трактувати по-різному. Ми розуміємо, що дуже часто працівниці медіа просто не обізнані зі своїми правами, не повідомляють про небезпечні ситуації, з якими щодня стикаються на роботі. До того ж, 61 % жінок сказали, що вони стикаються з сексизмом».
«Ще одне опитування робило ІМІ (Інститут масової інформації – авт.) щодо сексуальних домагань на робочому місці. На запитання «Чи зазнавали ви особисто сексуальних домагань у зв’язку з журналістською діяльністю?» 53 % жінок і 17 % чоловіків відповіли ствердно. І найбільше зазначили, що такі ситуації бувають саме під час інтерв’ю з людьми при владі, на другому місці – у редакції».
Риби, льоди і костели. Що подивитися у Львові, якщо вже всюди був (ФОТО)
Володимир Федорін, головний редактор і видавець Forbes Ukraine:
«У порівнянні з 2018 роком книжковий асортимент Yakaboo зменшився у шість разів. Це означає, що тій аудиторії, яка споживала у шість разів більший асортимент, ми як журналісти й автори заборгували дуже багато. Тож майбутнє у друкованих медіа є, тому що є катастрофічний дефіцит якісних книжок і журналів».
«Нова українська економіка – ІТ-сектор, нові підприємства, побудовані з нуля, будуть відігравати все більшу роль. Ми намагаємося писати про майбутнє, тому на наших обкладинках не олігархи, а середній і великий бізнес. Концепція олігархату не спрацювала, на мій погляд».
«Якщо подивитись на останні 200 років розвитку людства, ми бачимо значне покращення в якості, тривалості, цікавості життя. Наша концепція – що в цьому заслуга якраз підприємницького капіталізму та інновації, побудованих на приватній ініціативі. Ми вважаємо, що це зараз головний меседж для нашої країни. Ми знаємо, що за ці 30 років світ розвивався набагато швидше, ніж ми. Тепер нам треба це відставання скорочувати, бо інакше у нас немає перспектив як у країни».
Авторка: Ольга Романська
Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу. Співпраця авторки з Представництвом Євросоюзу в Україні будується на невтручанні в редакційну політику “Репортера”. Теми, формат, героїв обирає редакція і не погоджує з міжнародними партнерами. Всі матеріали, створені в межах такої співпраці, мають відповідне маркування, а окремі думки, висловлені в матеріалах, їх зміст є виключною відповідальністю авторів та необов’язково відображають погляди Європейського Союзу та його інституцій.
Comments are closed.