1 червня в Україні відзначатимуть міжнародний День захисту дітей. У Франківську запланували купу розважальних заходів – різні майстер-класи, екскурсії, флешмоби, квести й велопробіг.
І все це добре, втім, про захист прав дітей не йдеться. А говорити про це треба, і то не лише раз на рік, пише Репортер.
Завжди винні батьки
Сьогодні головним правовим документом, який визначає права дітей, є Конвенція ООН про права дитини, схвалена у 1989 році. Україна ратифікувала її у 1991 та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Це міжнародна угода, тож кожна країна повинна дотримуватися її вимог. Там 54 статті, де чітко прописані базові права: на життя, безпеку, освіту, медицину, право на сім’ю тощо.
Наприклад, у статті 3 Конвенції зазначається, що всі діти мають право на любов і піклування батьків. Але саме батьки найчастіше порушують права своїх чад.
«Найчастіше права дітей порушуються в сім’ях, які перебувають у складних життєвих обставинах. Наприклад, там, де батьки зловживають алкоголем. Або ж у неповних сім’ях чи багатодітних, – каже старший інспектор відділу ювенальної превенції Павло Зорій. – Йдеться про неналежні умови проживання, навчання. Коли банально нема, що їсти».
Читайте також: Байдужість і злочин. На Прикарпатті права дітей найчастіше порушують в сім’ях
За його словами, лише цього року прикарпатські поліцейські перевірили 350 сімей, в яких проживає понад 1000 дітей. Задокументували 385 фактів неналежного виконання батьківських обов’язків. 23 дітей у батьків довелося забрати. Нині вони перебувають у центрах соціально-психологічної реабілітації. Але не всі сім’ї, які перевіряли правоохоронці, є неблагополучними.
«Приклад буквально з останніх випадків. Є одна відома блогерша, яка не доглядає за своєю дитиною, – розповідає Павло Зорій. – Вдома в неї не прибрано, антисанітарія. За неналежне виконання батьківських обов’язків – стаття 184 КУпАП – був складений протокол. Дитину, правда, не вилучали. Її передали дідусеві – батьку цієї жінки, який і звернувся до поліції».
Як правило, такі батьки обходяться попередженням, але буває, що доводиться платити штраф – це вирішує суд. Усе залежить від того, чи готові дорослі виправлятись.
Насилля буває різним
Та є й значно гірші випадки – коли діти стають жертвами злочинів, зокрема сексуальних. За даними поліції, у цьому році від розбещення на Прикарпатті постраждали вісім дітей. П’ятеро у Франківську, двоє у Калуші, одна в Коломиї.
«Як правило, насильниками виявляються або рідні, або люди, яких діти добре знають: родичі, знайомі батьків, друзі, – пояснює Павло Зорій. – І це абсолютно різні випадки. Від розбещення – коли дитину змушують торкатися своїх статевих органів, до зґвалтування».
А найгірше те, коли дітей кривдять найближчі, то вони бояться звернутися по допомогу.
«Під час спілкування з дітьми ми постійно наголошуємо, що якщо їх хтось ображає, то не слід мовчати й терпіти, – говорить поліцейський. – Можна розповісти про проблему людині, якій дитина довіряє, або ж зателефонувати на лінію «102». Цьогоріч маємо 10 особистих звернень від дітей щодо вчинення відносно них чи їхніх рідних домашнього насилля. Усі повідомлення ретельно перевіряються».
До речі, йдеться не лише про фізичне насильство, а й про психологічне чи економічне. Часом приниження та словесні образи можуть мати дуже прикрі наслідки.
Загалом, за даними поліції, цьогоріч на Прикарпатті від кримінальних правопорушень постраждали 49 дітей, з них 18 – малолітні.
Головне – не мовчати
Якщо дитина таки наважилася говорити про насилля, то перше, що потрібно зробити, – повірити їй і показати, що ви на її боці. Адже діти часто приховують сексуальні домагання або насильство від батьків, бо відчувають себе при цьому винними, або ж просто бояться їхньої реакції.
«Позаяк у більшості випадків насильниками є найближчі родичі, батько чи брат, то жертва просто втрачає базову довіру до людей, – говорить директорка обласного центру практичної психології та соціальної роботи Людмила Підлипна. – Це зрозуміло, адже саме близька людина порушує її психологічні кордони. А ще про це соромно говорити, і дитина відчуває страх за своє життя».
Уникання розмов з дитиною про сексуальне насилля – одна з найпоширеніших помилок. Чомусь вважається, що це соромно обговорювати. Та стосунки з дитиною мають бути побудовані на довірі, а особливо, якщо це стосується сексу.
Розмовляти про секс «простими словами» з дітьми варто починати від п’яти років і аж до дорослого віку. Адже діти, які не бояться говорити про це вголос, з меншою ймовірністю стануть жертвами насильства.
«Ми повинні вчити дітей психологічним кордонам, вчасно говорити «ні», – пояснює психолог. – Є ціла система так званого «кола близькості». У цьому колі мають бути найближчі люди, але навіть вони з певного віку не мають права торкатися тіла дитини. Такі базові речі закладаються в сім’ї».
Тікає і не пояснює
Якщо ж дитину не чують, у кращому випадку, як би дивно це не звучало, вона втече з дому. Особливо до таких вчинків схильні підлітки, яким здається, що їх не розуміють, не підтримують.
Так, з початку цього року поліцейські шукали 64 дитини, про зникнення яких повідомили дорослі. З них – 37 малолітніх. Усіх знайшли, всі цілі.
«Найдовше, мабуть, шукали 13-річного хлопчика з Верховини, – розповідає Павло Зорій. – Там були якісь непорозуміння з батьками, і дитина втекла в ліс. Його поблизу Верховини знайшли працівники групи реагування патрульної поліції – живого та здорового. Взагалі, ніхто з дітей, які цього року перебували в розшуку, не став жертвою кримінального правопорушення».
Коли дитину знаходять, то з нею працюють, аби з’ясувати причини. Щоправда, є на обліку у прикарпатських ювеналів і неповнолітні, які тікають з дому регулярно.
«Є такі діти, що займаються бродяжництвом, тож їх можна зустріти будь-де, – говорить інспектор. – Батьки десь упустили момент у вихованні. Чому тікає – не пояснює. Але втікає регулярно».
За словами керівника обласного центру соціально-психологічної реабілітації Василя Серденька, в основному, коли в батьків нема на дітей часу, вони шукають уваги на вулиці.
«Були навіть випадки, коли діти йшли з дому і приходили до нас, – розповідає Василь Серденько. – Причини різні. У когось батьки зловживають алкоголем, десь є фізичне насильство, десь психологічне. Одного разу прийшла дівчинка і сказала, що хоче жити в нас, бо мріє вчитись у школі та спати на білому простирадлі».
Але такі випадки рідкість. 70-80 % дітей, які є у їхньому закладі, – за направленням ювенальної поліції. Решта – від соціальних служб.
Авторка: Ірина Гаврилюк
Comments are closed.