До найбагатших мешканців пізньоавстрійського Станиславова належали люди, які залишили помітний слід в історії міста. Це родина Хованців, що заробила гроші на друкарському бізнесі, звела шикарну кам’яницю з готелем «Уніон». Дала Станиславову першого президента та одного з найкращих істориків. Це династії Маргошесів і Ліберманів, які заснували шкірзавод і лікеро-горілчану фабрику.
Сюди ж варто включити і купецький клан Гальпернів, що володіли цілим селом Вовчинець, і сім’ю забудовників Вайнгартенів, які прикрасили місто багатьма кам’яницями, пише Репортер
Не останнім серед міських товстосумів був Іцхак Майєр Горовіц. Хоч на фоні інших він виглядав темною конячкою, бо не афішував статки. Натомість, йому належали будинки на теперішній вулиці Вітовського, на початку Грушевського та цілий квартал між Вічевим майданом і Січових Стрільців. І то були не просто будинки, а справжні архітектурні шедеври! Це вони сформували обличчя австрійського Станиславова, який так подобається теперішнім туристам.
Наприкінці ХІХ століття Горовіц чи то успадкував, чи то придбав дві велетенські кам’яниці Хане Ланди. Між ними, на самому розі вулиці Бачинського, стояв маленький будиночок. У 1914-му на його місці Горовіц спорудив капітальну п’ятиповерхівку, яка на той час була однією з найкращих і найвищих споруд міста. На австрійських поштівках її зафіксувати не встигли, проте вона є на польській листівці, щоправда, представлена там у профіль. Це монументальна будівля складної конфігурації, з двома фасадами, двома входами з різних вулиць і, відповідно, з двома адресами: Бачинського, 3 та Січових Стрільців, 11. Фасад цікаво декорований балконами трьох видів. Невеликі балкони на другому (прямокутні) й четвертому (заокругленої форми) поверхах мають металеву ажурну огорожу, на третьому – довгий (від еркера до еркера) мурований балкон з огорожею у вигляді стовпчиків. Безперечно, споруда належить до помпезних зразків модерну початку ХХ століття.
Під час російського погрому в липні 1917 року кам’яниця Горовіца сильно постраждала від пожежі. У вцілілому крилі, з боку вулиці Січових Стрільців, за ЗУНР містилось Галицьке інформаційне бюро, яке очолював Карло Саврич. Пізніше він стане одним із засновників КПЗУ (Комуністична партія Західної України) та буде розстріляний як «ворог народу» під час сталінських репресій.
У 1926-му Горовіц зробив капремонт своєї кам’яниці, а через два роки продав її Станиславівській греко-католицькій єпархії. Перший поверх духовні отці здавали Окружній земельній управі, а потім – Земельному іпотечному банку. До речі, його директором був Теодор Мартинець, в минулому – сотник УСС, який під час Листопадового зриву вивісив на львівській ратуші жовто-блакитний прапор.
Радянська влада націоналізувала будинок у 1940 році. Тоді там містилось 17 квартир із 42 кімнатами і 14 кухнями, на першому поверсі налічувалось 8 крамниць, а в підвалі – 16 комірок.
Після війни призначення кам’яниці не змінилось – нагорі жили люди, а внизу працювали крамниці. Найдовше там протримався меблевий магазин-салон. Вхід до нього прикрашала велика неонова вивіска «Меблі», що яскраво світилась ввечері. Вона привертала увагу місцевих батярів, які регулярно розбивали камінням першу букву, через що назва магазину ставала геть еротичною.
У 1980-х «Меблі» переїхали на Галицьку, а перший поверх зайняв величезний магазин «Об’єктив». У правому крилі продавали фототовари, а в лівому можна було придбати музичні інструменти і платівки, за якими вишиковувались величезні черги меломанів.
А ще будинок має власну прикрасу – масштабну мозаїку з кольорової плитки, що зображає двох дівчат в обрамленні коників, оленів і баранців. У шістдесятих роках її виконав художник Петро Боєчко.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
